Насочинялась, поэтка? Из Елены Каминской7

На http://www.stihi.ru/2019/02/11/10483   

Чист белый лист. И молчанье…
Тиканье ходиков, гавканье псов…
Вечер февральский, случайный…
Лист графоману отдаться готов?

Стерпит! Ему безразлично –
Слёз не имеет, не жалко чернил…
Ветер гнёт ветви привычно,
Строятся нА небе тучки-челны…

Тьмы заоконные пасмы,
Словно поэма с тоскою ночной…
Издана кем-то напрасно:
Бедным и сирым сей жребий земной…

Сколько ж читать в ожиданье?!
Бедность не грех, а кручина без сил?
Ум в безнадёжном страданье
Стёрт палачом, что рубил и косил…

Веру, что лишь в единенье
Сила и выход в прекрасную жизнь,
Словно дитя, – в упоенье,
Тихо качает наполненный лист.

Время ружьё выбирает,
Целится снайперски в мусор земной…
Людям, дошедшим до края,
Даст непременно землицы весной.

Что ж, написала, поэтка?
Ночь завершится, и день будет вновь!
Маки, ромашки и лето
Веру приносят и чудо-любовь!
      13.02.2019

Що, написалась, писака?

Білий папір і мовчання…   
Цокіт годинника, гавкіт собак…
Вечір лютневий, звичайний…
Стерпить папір ще одну із писак?

Стерпить! Йому не жаліти,
Не витирати ні сліз, ні чорнил…
Стогнуть завітрені віти,
Небо збирає хмарини-човни…

Чорно! За склом як поема,
Тільки вона драматична, сумна…
Видана кимось даремно:
Бідним за долю, що наче Земна…

Скільки ж читати й чекати?!
Бідність не гріх, а безсилля? Журба?
Розуми страчені катом…
Голови теж в безнадії рубай…

Віру, що ніби в єднанні
Сила і вихід у світле життя,
Білий папір не в останнє
Тихо гойдає, немов би дитя…

Час вибирає рушницю!
Влучно поцілить у купу дурні…
Люди – тріски’, і землиця
Всім по ділянці знайде навесні…

Що, написалась, писака?
Ніч-то скінчиться, і день буде знов!
Літо! Ромашки та маки!
Дивна наївність і вірна любов!