В дорогу... с укр

Владимир Пилипец
(«Зозуля з юності кує»)

Задождило… Вновь мои тревоги
ожили в натруженных годах.
Собираюсь мысленно в дорогу,
выхожу я на знакомый шлях.

Может кто-то ждет? Смотрю напрасно. Там давно уже нет никого.
Лишь просторы неба звездно-ясно
манят и зовут так высоко.

Косогоры, улочки кривые,
люди – все приветливы, свои,
А во ржи – там васильки родные,
и поют весною соловьи.

Как когда-то я иду сквозь лето, там друзей встречаю и дедов…
Рвется из груди неудержимо сердце,
в тЕни выросших давно садов.

Каждая тропиночка знакома
до травинки, пройдена не раз…
Вот к забору подошла корова,
бок свой выставляет напоказ…

Встретилась вся в хлопотах бабуся: «Добрый день, роднулечка моя!
Издалёка, видишь, я вернулся
насовсем,.. ты примешь ли меня?

Мы с тобой все трудности поборем, зацветет и хата, и весь двор,
Будет новый сад шуметь листвою, подлатаем крышу и забор.

И придёт в светёлку моя мама, - отдохнула в вечном уже сне…
Много, много должен рассказать я
о своих раздумьях, о себе…

За столом все сядем мы в светлице,
с дедом, поседевшим, во главе…
Только не пришла еще сестрица,
лишь следы остались на земле.

Разговор по праву, как годиться, начинает среди старших дед.
Будет своим опытом делиться,
и подскажет что-то наш сосед…

Где ходил, в каких мирах бывал он,
что видал, кого и где встречал…
И лучами солнца засияют
у него глаза, при виде правнучат.»

Задождило… Что-то вновь тревожно. Поселилась в доме тишина…
Собираюсь снова я в дорогу, зная наперед – везде зима…

Февраль, 2019г
=============================================
ОРИГІНАЛ
Задощило. Знов мої тривоги ожили натомлені в роках.
Знов збираюсь подумки в дорогу і виходжу на знайомий шлях.
Може хтось чекає? Ні, нікого там давно уже нема в мене,
Лиш простори неба голубого при тяжіння мають потайне.
Косогори, вулички забокі і привітні люди всі свої.
А в житах - волошки синьоокі, трелями чарують солов`ї.
…Йду, як і колись, в квітуче літо, зустрічаю друзів і дідів,
Рветься із грудей несамовито серце до омріяних садів.
Тут стежина кожна до дрібниці вивчена і пройдена не раз…
На тину он просиха дійниця, виставивши боки напоказ.
Зустрічаю в клопотах бабусю: «Добрий день, ріднесенька моя,
З дальніх мандрів, бачиш, повернувся до тебе назовсім уже я.
Вдвох ми всякі труднощі поборем, заквітує хата наша, двір,
Буде тут і сад шуміти скоро, ти мені, бабусенько, повір.
До хатини прийде моя мати, відпочивши у довічнім сні.
І багато треба розказати Вам про свої роздуми мені.
Біля толу сядемо в світлиці з дідом посивілим на чолі.
Ще не повернулася сестриця, десь сліди карбує по землі…
І розмову, як уже годиться, розпочне по праву старших дід.
Буде своїм досвідом ділиться, оповість нам про усе, як слід.
Де ходив по голубому світу, що побачив і кого зустрів.
І теплом осонценим засвітять його очі добрі із-під брів.

Задощило… Спогади тривожні тиша наколисує німа,
І збираю сумку я дорожню, хоч нікого там давно нема…