А ти знаєш, мені тепер байдуже
Хоч благай ти, хоч вікна побий -
Ні любові немає, ні жалю вже
Кожен нерв мого тіла - німий.
Ти побачив мене непокірною,
І палкою, як відьми напій
У земних почуттях непомірною
Божевільною в люті сліпій.
Ти почув спів дзвінкої скрипки,
Шелест листя в густих лісах,
Що глушили в тобі такий липкий,
Роз'їдаючий душу страх.
Тінь тонкої руки - моя воля,
Що здійнялась... не вдарити, ні!
Я тебе викрадала у долі,
Щоб літати разом в вишині.
Та вже краще б тоді залишила
Я тебе в тому пеклі навік!
Не пасують повітря і крила
Тому, хто плазувать лише звик.
Залишайся ж, себе не обдурюй,
Якщо страшно і сили нема.
Йди, повзи тепер, землю пробурюй,
Грій свій страх, доки йде ще зима...
Байдуже
© Copyright: Анита Левицкая, 2019
Свидетельство о публикации №119022503629
Свидетельство о публикации №119022503629
Рецензии