В избе Сергея Есенина Из Д. Павлычко

В ИЗБЕ СЕРГЕЯ ЕСЕНИНА

Вот передо мной твоя лачуга,
Где и рос твой дух, благословен.
Обняла меня изба, как друга,
Пальцами бревенчатыми стен.

Спят снега за древнею Окою.
Звёзды ночь рассыпала в окне.
Вновь твоей любуюсь я строкою.
Светлый голос твой гудит во мне.

Верю я давно твоим берёзам.
Не нашли лгуны правдвых тем.
Это ложь, что был ты нетверёзым,
Что не знал, куда идёшь и с кем.

Что тебе в мирах потусторонних
Засияло небо чистоты...
Из берёз, из зелени в их кронах
Вышел чистым и могучим ты.

Только нынче правда достижима.
Нечего в глаза пускать нам пыль!
Как твою актрису, шарфом дыма
Землю задавил автомобиль.77

Лишь теперь при помощи сноровок
Луговую барабаня ширь,
Жалобно заржал твой жеребёнок
Про  земли и про души пустырь.

В язвах нефти - шкура океана,
В ядовитых тучах - небеса.
Знай, ещё берёзка встанет рано,
Вся в росе, как в зёрнышках овса.

Море вновь листвой зелёной брызнет,
Бирюзлй сверкнёт души покров.
И в твоей живой любви к отчизне
Есть чем жить на свете сто веков.

Мой ты с юных лет поэт любимый.   
Не любить не в силах вещуна.
Я смотрю на мир необозримый
С твоего высокого окна.

Смерть твоя мне сердце рвёт на части.
Истину желаю я найти
И смотрю с надеждою на счастье
Всей планеты с Млечного Пути.
 1976
Перевёл с украинского Я
--   --   
В ХАТІ СЕРГІЯ ЄСЕНІНА
Ось прийшов я до твого порога.
Де зростав твій дух благословен.
Обняла мене хатина вбога
Сплетеними пальцями бервен.
Сплять сніги за древньою Окою,
У вікні — простори зореві.
Повен жалю і несупокою,
Голос твій гуде в моїй крові.

Здавна вірив я твоїм березам,
А не славословам говірким.
Це брехня, що був ти нетверезим,
Що не знав, куди ідеш і з ким.
Що тобі в зірницях потойбічних
Засвітило небо чистоти.
Ні, не так було!
З берізок вічних
Вийшов чистим і могутнім ти!
Тільки нині ми відкрили рису
В тебе на чолі — глибокий біль:
Шарфом диму, як твою актрису,
Землю задавив автомобіль.
Лиш тепер,
коли так гордо й хватко
Припадаєм до студених зір,
Заіржало нам твоє лошатко
Про землі й душі жахний пустир.
Струп'ям нафти вкрились океани,
Трутизняним хмар’ям — небеса.
Знаю, ще берізка вранці встане,
Вся в росі, як в зернятках вівса.
Море знов зеленим листям бризне,
І поллється в душі нам блакить.
У твоїй любові до вітчизни
Сто віків є чим на світі жить.
Я тебе люблю і розумію —
Доброго й страшного віщуна.
Я дивлюсь в надії на Росію
Із твого високого вікн

/976
*  *
Женщины - как звёзды небосвода,
Им сгорать, слетая с высоты.
Я ловил их смех, смотрел на фото,
В сердце же моём жила лишь ты.

Женщины - как ландыши веснние,
Рыхлый пробивающие снег.
Я стоял над ними в удивлении,
Но тебя забыть, казалось, грех.

Женщин я сравню с листвой осеннею.
Ветер листья те уносит вдаль.
С ними я подвержен отупению,
Ты одна смогла прогнать печаль.

Вскоре понял, весь прозрев  до дна, я:
Не звезда ты, не цветок, не снег.
Милая, желанная, родная,
Самая обычная из всех.
1955

Є жінки — немов зірки небесні,
Що згоряють, впавши з висоти.
Я ловив їх усмішки облесні,
Та була у серці тільки ти.
Є жінки — немов квітки весняні,
Що шершавий *  *
Женщины - как звёзды небосвода,
Им сгорать, слетая с высоты.
Я ловил их смех, смотрел на фото,
В сердце же моём жила лишь ты.

Женщины - как ландыши веснние,
Рыхлый пробивающие снег.
Я стоял над ними в удивлении,
Но тебя забыть, казалось, грех.

Женщин я сравню с листвой осеннею.
Ветер листья те уносит вдаль.
С ними я подвержен отупению,
Ты одна смогла прогнать печаль.

Вскоре понял, весь прозрев  до дна, я:
Не звезда ты, не цветок, не снег.
Милая, желанная, родная,
Самая обычная из всех.
1955

ь
* * ** * *
Моя любов — усохла деревина.
Вона радіє, як зима надходить,
Бо всі дерева схожими до неї
Стають о тій порі. Безлисті, чорні
Гілки, мов кості, бо обгризли їх
Вітри осінні — пси проголоднілі.
Вона сумна весною, бо її
Здалека видно в зелені хвилястій.
Вона мене боїться — рубача,
Що ходить і вичищує невпинно
Душі зелений сад. Коли підходжу
З сокирою до неї, щоб зрубати
І на багаття кинути її,
Вона тремтить! Один листок зелений
Ще є на ній. Один листок надії,
Що буде ще мене любити
Моя кохана. Бризне листям буйно
Те пагілля. Тому-то обминає
Із року в рік усохлу деревину
Сокира точена...
1955
* * *