Обличчям в небо

   
    Поема


              Визволителю  світу, Дателю Вічності і безсмертя
              Ісусу Христу з любов’ю
              й трепетом...


1

За Твоїми словами великими
як за сонцем
і за весною
              посвічують ликами


І як плини вод
         на полях
з неба кличуть –
розцвітають
       квіти-обличчя


Оживають – молоді серцем й духом!
І не йдуть,
        не зворушуються
        земно-здухом!..


Люблять, не люблять, любляться
               і даль звеличують –
стають до неба – красиві
                обличчями!!


Все-таки до неба обличчям
                потрібно
звідать сповідь
      в словах Твоїх
      що не дрібні...


Де весна, де Краса? –
             слова роджень запитують.
Та і вибухи серця –
що й весна – ритм похитують


2

Більше чи менше
в собі дика –
цей світ-пустеля
без Христа!!
Але під поглядом Владики
душа у небо
вироста...


Більше чи менше
хто насміливсь
вогонь в поезіях
писав...
Але сердечні
чисто білі
квіти летять
на небеса!


І жар життів їх
Небу пише
як то поля
із вод й вогню
все вище – вищим
вище – вище
і з ока Бога
в славу дню!
а укріпившись на
корню –
у славу Божую!


Я упаду, злечу
бо в сліз є днище
я чую, Боже,
що Ти вище!
і світ
чогось
крізь мене пише...


І чуєш, Боже,
може ці?
і сполохи й трепетні гуки
й людей, і корінців...
що засівається в серцях?
Й ще ходьба – ця?


Й що вони зерна
прості
сіють
у сонці
і стають златії...
Та всі! – і тії
й тії – й тії...


вони ж у сонці
й споловіють...


А слава?
у засіки тії
що Ти зробив
їм Вічність –
вони ж сміють!


Ось в серці гуки!
Може б Ти взяв на руки...
синів з війни,
синів з розпуки...
вони і зирять
точно в небо
хіба їм розтлумачувать
це треба??

18.02.2019, ранок, річниця розстрілів,
Київ