Я - дочка степових вітрів,
Вільна дзвінкоголоса пташка.
В кам'яних клітках мені тяжко,
Де ніхто не почує мій спів.
Моя кров - то вогонь і лід,
А душі небагато треба -
Разом з чистим безхмарним небом
Обійняти увесь білий світ!
Синє небо, ліси й поля,
Кришталеві глибокі води -
Дім мій рідний - сама природа,
Неосяжна планета Земля.
Люди кажуть, що чари - гріх.
То й дарма! Хай собі бояться,
Ну а я знов із сонцем в танці,
І дзвіночком лунає мій сміх.
Сонце лагідне, золоте -
То митець, що мандрує світом,
Щоб впіймати грайливе літо,
Променисті тенети плете.
Знаю, радість насправді є!
Сміючись з боязкого сумління,
Я у сонця позичу проміння,
І впіймаю я щастя своє.
Дочь степных ветров
© Copyright: Анита Левицкая, 2019
Свидетельство о публикации №119022200615
Свидетельство о публикации №119022200615
Рецензии