Я божевільна , я божевільна…
Боже , я вільна!
Я повертаюсь , тепер назавжди , сама до себе.
Де тільки хмари , де тільки зорі , де тільки небо,
Де тільки обрій..І навіть сонце встає повільно.
Нема кордонів , немає міри , немає спину.
Почую шепіт струмка живого , і заспіваю…
Примружу очі , думки і мрії заколихаю.
Серпанком синім нехай спливають у снів долину.
І най буденний почну святково день на світанні,
Щоб зранку кава , і поруч діти , надвечір гості.
Нема кордонів , немає міри, - безмежний простір…
Щоб так прожити той день звичайний ,
Як день останній.
Я божевільна !
Я божевільна бажанням жити!
Яке то щастя , як у дитинстві росою вмитись.
Ще теплий промінь зловить в долоні
І ним зігрітись.
Збирать в букети духмяно – терпкі
Осінні квіти...
Боже! Я-вільна!
Я в льна...
© Copyright: Лариса Галиченко, 2019
Свидетельство о публикации №119022110495
Свидетельство о публикации №119022110495
Рецензии