Дід Свирид свою стару
ввечері питає:
-Я ж колись-ото помру.
Як мене сховаєш?
Гроші в гріб не забереш...
Що ж уже тут вдієш?
Ти ж - скупа. Скоріш помреш,
ніж потратиш *в діло*.
- Та ти що?! Твої думкИ -
бублика не варті!
Поховаю по-людськи,
наче *Алігархів*!
Наряджу в крутий костюм,
відспіваю в храмі.
Поминальну закажу
в кращім ресторані.
... Дід усмІшку приховав,
поторсавши хвіртку.
А за тиждень влаштував
жінці перевірку.
Робить вигляд, що помер,
дихає повільно.
Споглядає на маневр
баби крізь повІки.
Та - допИла молоко,
принесла у сітці
ще *совдепівське* трико,
майку та кросівки.
Все поклала у труну
та й заголосила:
- .... та куди ж зібравсяя ти,
чоловіче милий?!..
Дід схопився в той же час,
замахав руками...
- На футбол! *Прикид* - якрАз!
Трясця твоїй мамі!
А.Я.
Перев! рка
© Copyright: Алла Фликинштейн, 2019
Свидетельство о публикации №119022001531
Свидетельство о публикации №119022001531
Рецензии