Володимир Висоцький Iсторiя хвороби-II. Нiякоi пом

Володимир Висоцький "Історія хвороби-II. "Нiякої  помилки"

На стіні висіли в рамках сивi в бородах мужчини.
При книжечках, у очечках, - по-народному, в пенсне.
Всі вони щось відкривали і придумали вакцини,
Тож, якщо не поховали - їм "Спасибi" від мене.

Доктор мовив: - Пацієнт, -
І мене заколотило,
Всенародне світило
Посміхнулося в момент.

Тут не камера - палата,
I не нари, а тапчан.
Не підслідним слiд вважати,
А пiддослідіний тут я .

І хоча весь у хворобах - відчай в мене без підґрунтя.
Підмахну - давай скоріше, я - медичний протокол.
Мені любий Скліфосовський - як засновник інституту,
Чи ото товариш Боткін - він жовтуху віднайшов.

У становищі оцім
Лиш дивак права качає -
Лікар робить те, що знає,
Заховає в жовтий дім.

Все залежить в цьому домі
Лиш від тебе самого:
Якщо схочеш - ти Будьонний,
Або навiть кінь його.

Поки дiйснiсть розумiти маю сили - вiрте слову,
Подивився на портрети, i у них у всiх спитав:
"Якби Кащенко, наприклад, лікувався б в Пирогова,
Пирогов би без підстави різать Кащену б не став?.."

Лікар мій - ще той педант.
Обережний, боронь Боже!
- Ви праві, та бути може
І зворотній варіант.

Ось палата: п'ять героїв,
Ось зайде професор - звір.
Пальцем вкаже: «Параноїк!» -
Потiм - спробуй перевiр!

Добре, що висять світила поруч всi такі рідненькі.
Я за вами схоронюся, дорогенькі, на стінi.
На Вишневського молюся, покладають на Бурденку -
Бо духовно, не душевно, ой, як боляче менi!

Так, мiй мозок барахлить,
Ну, а ви, здоровi, браття?
По запущенiй простатi
Можуть кожного закрить.

Рід міцний мій, наче я!
Правда, прадід був незрячий,
А шуряк - бiло-гарячий,
Та шуряк, хiба ж рiдня?

Лікар, наодинцi зараз,
То менi  вiдповiдай:
"Чи поставив вже діагноз?
Або при'говор читай!"

Лікарiв i санітарiв, всі світила - враз скрутило,
Завiконне же світило теж сховалось за спиною.
І пенсне на ланцюжочку як вологою покрило.
У отця жовтухи щічки вкрились зразу ж жовтизною.

Авторучку достає,
I брудна уже бумага, -
Лікар все зробив на благо,
Тільки благо не моє.

Той листок - могутня зброя,
В груди вп’ялось, що й казать...
Мій діагноз - паранойя, -
Й пару рокiв тут лежать!

© Володимир Туленко. Переклад 2019

https://www.youtube.com/watch?v=a4OWI3nxmiM

*****
Владимир Высоцкий "История болезни-II. "Никакой ошибки"

На стене висели в рамках бородатые мужчины -
Все в очечках на цепочках, по-народному - в пенсне, -
Все они открыли что-то, все придумали вакцины,
Так что если я не умер - это всё по их вине.

Доктор молвил: «Вы больны», -
И меня заколотило,
И сердечное светило
Ухмыльнулось со стены, -

Здесь не камера - палата,
Здесь не нары, а скамья,
Не подследственный, ребята,
А исследуемый я!

И хотя я весь в недугах, мне не страшно почему-то, -
Подмахну давай, не глядя, медицинский протокол!
Мне известен Склифосовский, основатель института,
Или вот товарищ Боткин - он желтуху изобрёл.

В положении моём
Лишь чудак права качает:
Доктор, если осерчает,
Так упрячет в «желтый дом».

Правда, в доме этом сонном
Нет дурного ничего:
Хочешь - можешь стать Будённым,
Хочешь - лошадью его!

У меня мозги за разум не заходят - верьте слову.
Вновь взглянул я на портреты и ехидно прошептал:
«Если б Кащенко, к примеру, лег лечиться к Пирогову -
Пирогов бы без причины резать Кащенку не стал...»

Доктор мой большой педант,
Он хитер и осторожен:
«Да, вы правы, но возможен
и обратный вариант».

Вот палата на; пять коек,
Вот профессор входит в дверь,
Тычет пальцем: «Параноик», -
И поди его проверь!

Хорошо, что вас, светилы, всех повесили на стенку -
Я за вами, дорогие, как за каменной стеной,
На Вишневского надеюсь, уповаю на Бурденку, -
Подтвердят, что не душевно, а духовно я больной!

Да, мой мозг прогнил на треть,
Ну, а вы - здоровы разве?
Можно вмиг найти по язве,
Если очень захотеть.

Род мой крепкий - весь в меня,
Правда, прадед был незрячий;
Шурин мой - белогорячий,
Но ведь шурин - не родня!

«Доктор, мы здесь с глазу на; глаз -
Отвечай же мне, будь скор:
Или будет мне диагноз,
Или будет - приговор?»

И врачи, и санитары, и светила - все смутились,
Заоконное светило закатилось за спиной,
И очечки на цепочке как бы влагою покрылись,
У отца желтухи щечки вдруг покрылись желтизной.

Авторучки остриё
устремилось на бумагу.
Доктор действовал во благо,
Жалко - благо не моё...

Но не лист перо стальное, -
Грудь проткнуло, как стилет:
мой диагноз - паранойя,
Это значит - пара лет!