чем дальше ты...
я памятаю дробязяў маўклівых.
І ўсе твае паўтоны, пералівы
Жывуць у пераменлівай журбе...
Чым ты далей, тым болей пра любоў
Мне хочацца шаптаць... (Ад слёз да болю
І ў адваротны бок) з адной любоўю
Я сустракаю горад твой ізноў.
І гэты свет разбуджаны жыве,
І спакушае Еву попел раю.
Чым ты далей, тым болей паміраю
І сэрцам прырастаю да цябе.
16.2.20-19
Свидетельство о публикации №119021707699
Калі гукаю, ці сяджу маўкліва.
У каханні тым, у той тваей журбе
Сябе ўбачыў неяк як на дзіва.
Мо гэта я зрабіў апошні крок,
Ды пакахаў, нягледзячы на сталасць,
І ўсе чакаў што родзіцца сынок,
А ты дачкой прыгожай аказалась...
Даруйце мне за мой учынак, але хацелась штось сказаць:
таленавітая дзяўчына, паэтка добрая відаць!
Владимир Зезюлин 20.05.2019 09:34 Заявить о нарушении
Так прыемна, што сэрца Вашае адгукнулася на радкі) удзячна!
Верш прысвечаны чалавеку сталаму, разумнаму... каханаму) здзіўляюся))
Усяго Вам самага найлепшага!
Анастасия Котюргина 20.05.2019 09:38 Заявить о нарушении
Чем дальше ты, тем больше о тебе
Нюансов помню наших, молчаливых.
Все их тона, оттенки, переливы
Живут теперь в печали, хоть убей...
Чем дальше ты, тем больше о любви
Мне хочется шептать... От слез до боли,
Потом – обратно: с искренней любовью
Встречаю город твой, мой визави.
Пусть пробужденье миру по судьбе,
Но соблазняет Еву пепел рая.
Чем дальше ты, тем больше умираю,
Но глубже прорастаю я в тебе.
Любви и вдохновения! Обнимаю!
Аида Юг 17.11.2019 21:09 Заявить о нарушении