Володимир Висоцький Маски

Володимир Висоцький "Маски"

Сміюсь ридма, як в кривих дзеркалах.
Мене, мабуть, так спритно розіграли:
Гачки носів і аж до вух оскал -
Як на венеціанськiм карнавалі!

Навколо мене зтулилось кільце,
Мене хапають, тягують в танi й пляски.
Так-так, нормальне на загал лице
Моє, ймовірно, прийняли за маску.

Петарди, конфетті ... Тут все не так!
На мене маски дивляться з докором,
Вони кричать, що знову я не в такт,
Що наступив на ноги знов партнерам.

То, що робити - бігти, та скоріш?
Чи може разом з ними веселиться?..
А що, як ти придивишся пильнiш,
Й роздивишся отам людські обличчя?

Всi в масках, у перуках - як один,
Казковий - той, а той - літературний ...
Сусід мій зліва - сумний арлекін,
З ним поруч - кат, а третій в масцi дурня.

Себе той намагався обілить,
А iнший - то iнкогнiто, будь ласка!
А хто є хто, - уже не відрізнить,
Своє обличчя то, а може й маска?

Я в хороводi регочу до п'ят,
І все-таки так неспокійно з ними:
А раптом хтось в жахливу маску "кат"
Вростеться так, що потім вже й не зніме?

Чи арлекін зажуриться навік,
Милуючись своїм лицем сакральним;
А що, як дурень свій безглуздий вид
Так і забуде на лиці нормальнiм?!

Як добру нам особу розпiзнать,
Як чесного напевно відрізнити?
Навчилися всi маски надягать,
Щоб об каміння не розбить обличчя .

Я таємницю масок викрить встиг.
Упевнений, що мій аналіз точний,
Байдужість-маска на лиці у них, -
То захист від засуджень непорочний!

© Володимир Туленко. Переклад 2019

https://www.youtube.com/watch?v=2GgzmBwZweo

*****
Владимир Высоцкий "Маски"

Смеюсь навзрыд, как у кривых зеркал,
Меня, должно быть, ловко разыграли:
Крючки носов и до ушей оскал —
Как на венецианском карнавале!

Вокруг меня смыкается кольцо,
Меня хватают, вовлекают в пляску.
Так-так, моё нормальное лицо
Все, вероятно, приняли за маску.

Петарды, конфетти... Но всё не так!
И маски на меня глядят с укором,
Они кричат, что я опять не в такт,
Что наступаю на ноги партнёрам.

Что делать мне — бежать, да поскорей?
А может, вместе с ними веселиться?..
Надеюсь я — под масками зверей
Бывают человеческие лица.

Все в масках, в париках — все как один,
Кто — сказочен, а кто — литературен...
Сосед мой слева — грустный арлекин,
Другой — палач, а третий просто— дурень.

Один — себя старался обелить,
Другой — лицо скрывает от огласки,
А кто — уже не в силах отличить
Своё лицо от непременной маски.

Я в хоровод вступаю, хохоча,
И всё-таки мне неспокойно с ними:
А вдруг кому-то маска палача
Понравится — и он её не снимет?

Вдруг арлекин навеки загрустит,
Любуясь сам своим лицом печальным;
Что, если дурень свой дурацкий вид
Так и забудет на лице нормальном?!

Как доброго лица не прозевать,
Как честных отличить наверняка мне?
Все научились маски надевать,
Чтоб не разбить своё лицо о камни.

Я в тайну масок всё-таки проник,
Уверен я, что мой анализ точен,
Что маски равнодушья у иных —
Защита от заслуженных пощёчин.
1970