Юрiй Верзилов Редактор

Юрій Верзилов «Редактор»

«Врубіть  Висоцького!»
А. В.

Співакові  не знайдеш ти гулких
Ні статей, ні віршів, - всі в журбі!
Мій редактор гризе, знай пігулки,
І зітхає він хмуро в собі.

Не податись на місце вакантнеє?
Розуміє,бо він не дурний,
Те, чом біля могили в Ваганьково
Сорок діб  - траур, й настрій журний.

Соромливо старому, що скоро
Кожен вільно й без зайвих пригод,
Й ЗМІ розкажуть, - не просто актора
Так пристойно оплакав народ.

Скільки їх – тих, що грають гарцюючи,
Що співають й живуть розкошуючи?
Ні! Пішов надірвавшийся геній,
Розпинаючий наші серця,
Піднімавший з колін зубоженних.
І тремтіла вся влада оця.

Як Шукшин, посміхнувшись з екрану,
У останній політ відлетів.
Може, хтось краще створить, не знаю,
Та не зможе співать, й поготів ...

Унікальний був голос Росії,
Як у баса струна, лопнув він,
Плаче літо дощами косими,
Плаче осінь в багрянці листви.

На могилі вінки та букети 1)
Про народа любов, як кричать.
А газети? Мовчать всі газети!
Телевізори теж всі мовчать.

Бризни, сонечко, світлом яскравим!
Душу вистудять крики сови.
Вознесенський прекрасно, як гаркнув!
І розумник наш, Женя, де ж ви?

Підлість в кріслі сидить, посміхається,
Слава, мужність – не має надій.
Та невже весь народ помиляється,
А дурко -  політично правий?

... Ми стоїм у віконця чужого,
Рот роззявивши, жадібно ловим, ,
Як Росії захриплива совість
Не здається, й кричить знов і знову.

початок вересня 1980 р

© Володимир Туленко. Переклад 2019


*****
Юрий Верзилов «Редактор»

- «Врубите Высоцкого!»
А. В.

О певце ни стихов, ни заметки
Не отыщешь в газетном столбце.
Мой редактор глотает таблетки
И вздыхает, мрачнея в лице.

Не податься ль куда на вакантное?
Понимает, не глуп старина,
Почему у могилы в Ваганьково
Сорок суток дежурит страна.

Стыдно старому думать, что скоро
Каждый и без печати поймет,
Что не просто певца и актера
Так чистейше оплакал народ.

Мало ль их, что играют играючи,
Что поют и живут припеваючи?
Нет! Ушел надорвавшийся гений,
Раскаляющий наши сердца,
Поднимающий трусов с коленей
И бросающий в дрожь подлеца.

Как Шукшин, усмехнувшись с экрана,
Круто взмыл он в последний полет.
Может, кто--то и лучше сыграет,
Но никто уже так не споет...

Уникальнейший голос России
Оборвался басовой струной.
Плачет лето дождями косыми,
Плачет осень багряной листвой.

На могиле венки и букеты 1)
О народной любви кричат.
А газеты? Молчат газеты!
Телевизоры тоже молчат.

Брызни, солнышко, светом ярким!
Душу выстудил крик совы.
Вознесенский прекрасно рявкнул!
Женя, умница, где же вы?

Подлость в кресле сидит, улыбается,
Славу, мужество - все поправ.
Неужели народ ошибается,
А дурак политический прав?

... Мы стоим под чужим окном,
Жадно слушаем, рты разинув,
Как охрипшая совесть России,
Не сдаваясь, кричит о своем.

начало сентября 1980 г.