Ось вірші просяться до старту.
Не знаю,що у них укласти варто.
Було вже,про кохання і про літо,
Про осінь, степ і про весну.
Тепер лиш про печаль одну.
Слова,слова у мене в серці.
Сплітаються і б,ються ,наче в герці.
Щоб випірнути з ручки на папір.
Нестримно рвуться,напинають біль.
Не хочеться писати,та пишу.
Хоч може втриматися і забути.
Та серце на шматочки рознесуть.
Тому пишу. Нема де дітись.
І знову туга накрива,як день осінній.
Що мокне зранку і до вечора дощем.
І сипляться сумні слова,як те насіння.
І сіють в душу невгамовний щем.
Ось вiршi просяться...
© Copyright: Светлана Ганоцкая, 2019
Свидетельство о публикации №119021307116
Свидетельство о публикации №119021307116
Рецензии
