Хтось зойкнув десь у висохлому вітті
старого дуба...
Певно, то не я.
Мене ще не вродило це століття,
і лиш, мов сон, бабусина сім’я.
Ще дід ледь-ледь сягає до педалів
свого ровера...
В шибку б’є весна.
І ще немає в нього тих медалів,
що роздавала світові війна.
Звичайний мир ще гріється об мрії
про вічний спокій тихого життя,
в якому я в майбутньому зігріюсь,
так легко впавши в прірву забуття.
Ще вірять в честь, а деякі і в Бога!..
Ще вічність думки стиснута у мить.
І тільки дуб, старезний і розлогий,
сухим гіллям й хмаринками рипить...
Погляд зсередини
© Copyright: Александр Ноцкий, 2019
Свидетельство о публикации №119021107431
Свидетельство о публикации №119021107431
Рецензии
