О. Ольжич. Эгиптяни

Тридцать дней мы продирались сквозь чащобы,
Сотня человек, верблюдов тридцать,
Шли дожди и заливало тропы,
А потом жара сжигала лица.

Шесть племён нас гнало по дорогам,
Восемь сёл сравняли мы с землёю,
И в долине Нума, злого Бога,
Нас враги настигли пред зарёю.

Семь верблюдов-золотом гружёны,
Остальное-пряности, нектары,
Две царевны, мы везли их в жёны-
Тоту, что как лев бывает ярый.

Окружили нас потомки Нума,
Словно змеи жалили их стрелы.
Взяли всё.А нас терзала дума-
Не отдать царевен в их пределы.

Десять нас вернулось-сгорбив спину,
Не внимал нам грозный Тот, не слушал,-
Девять воинов изжарил,как скотину,
Ну а мне велел отрезать уши.
*

Тридцять днів ішли ми через пущі,
Сто людей і двадцять шість верблюдів.
Перше – зливи били невсипущі.
Далі – спека докучала людям.

Шість племен чигало по дорогах.
Вісім сіл зрівняли ми з землею.
Та в долині Нума , злого бога,
Нас обпали силою всією.

Сім верблюдів мали наклад злота,
Решта – наклад пахощів і кості.
Двох царівен ми вели для Тота,
Для царя, як лев, страшного в злості.

Оточили нас нащадки Нума.
Наче змії, жалили їх стріли.
Все взяли.Одна була в нас дума:
Щоб царівни там полон не стріли.

Десять нас вернулося додому...
Ні про що нас гнівний Тот не слухав,
Дев’ятьох засмажив по-живому,
А мені звелів одрізать вуха.

1931 г.