Зізнаюсь чесно, я не надто його любила.
Чи й геть не любила. Хоча і поклала до кола
улюбленців. В сутінках, так, він здавався милим.
При денному ж світлі – такий непоказний... Спроквола
торкалась, звичайно. Та не довго в руках тримала,
й торкала не спрагло, без захвату й милування, як інших,
бо він сутінковий свій блиск приховував вдало,
й не дивно, що досі йому не писала віршів.
Я впевнена, весь цей час він відчував цю нещирість.
Чекав, коли в колі його замінить пірит або гематит.
Не дуже гарний шмат шпату – що ще йому лишилось?
Але все змінилось, і змінилось буквально в мить.
Зринула думка: цей камінь тут – невипадково.
Цей камінь... мене він чомусь ще навчить.
Це камінь – мов камінь з душі. Вагомий, мов слово.
А блискітки – іскри, що сипались з попід Пегасу копит...
08.01.19
Зiзнаюсь чесно
© Copyright: Наталка Змиивна, 2019
Свидетельство о публикации №119021000788
Свидетельство о публикации №119021000788
Рецензии