Невiдправлений лист

(автопереклад)

Ви знаєте, що я іще жива,
хоча краса моя давно зів'яла
і не шокують більше ті слова,
що легковажно не того кохала.
В люстерку моторошно , друже мій,
шукати коліжанку менестреля.
Жахливіше у тиші гробовій
почути музику віолончелі.
Вона бентежить, ранить чуйний слух,
і спогади прозорі за стіною.
Ви не повірите, що біль не вщух,
що виглядаю чорною вдовою.
Запаморочить вальсом листопад
І розіллє тужлива хвиля звуки,
але до Вас жадано не летять
спустошені самотиною руки.
Пригадую минулий маскарад,
цвіла не прикладаючи зусилля.
Шкода, що наш п'янкий вінчальний сад
лишився за сльозами божевілля.
Поспішні кроки - зради каламуть,
розпусника гріхи, покайтесь врешті!
Образи в серці тінню не живуть.
Все...Відпустила...Не чекайте решти!

2019р.

Неотправленное письмо.

Вы знаете, что я еще жива,
хоть красота моя давно увяла
и больше не идет за мной молва
о том, что я любить не успевала.
Мне страшно с зеркалом наедине
искать черты подружки менестреля,
еще больнее в жуткой тишине
услышать музыку виолончели.
Так теребит порой мой чуткий слух,
видением, фантазией прозрачной,
что я кажусь, мой незабвенный друг,
ранимой, одинокой и несчастной.
Круженье вальса, трепет, листопад,
мне чудится в печальном, чистом звуке,
но к вам в порыве чувства не летят
опустошенные печалью руки.
А помните, как бездну лет назад,
могла вскружить я голову любому?
Кто знал тогда, что наш венчальный сад
достанется иллюзией больному,
взъерошеных воспоминаний муть -
поспешный шаг предательского мачо.
Обиды в сердце тенью не живут.
Все... Отпустила я... Не ждите сдачи!
2010р.