Олександр Розенбаум Дорога на Ваганьково

Олександр Розенбаум «Дорога на Ваганьково»

Над садком, снігом встеленим,
Б’є самотній ліхтар,
Наче пошморгом щербленим
Місяць серце зорав.
В цю опівніч щемлячливу
Шлях мій знов не лежить
На могилки Ваганьково,
Де приліг він спочить.

Я піду, повз зневірених
Живоїдських  країн,
Біля тіл розчепірених,
Повз сутан, і повз диб .
Довго буде дзвеніти ще
Тих помостів пила ...
Я піду, ціпеніючи
Від величності зла.

Пістолети дуельні я
Розрізняю в імлі,
Два поета застрелені
Не на папській землі.
Офіцери молоденьки,
Винні в нас в акурат…
Ах, Володя, Володінька,
Ну, а де ж він, твій кат?

Наче погляд розсіяний,
Як петлі смертна цвіль,
Промайне та Єсеніна
Русочубая біль.
Рот розкрив матерщинно я,
Бо іде у народ,
Скатертина забльована
Від панів, та їх од.

Бачу хати таруськиї,
Комарова сніга,
Дві великі, та руськиї,
Дві подруги богам.
На узвозі Андріївськім,
Де дошка, хто тут жив?
Живемо все ж з надією,
В груди ловим ножі.

Плинуть бачення й марення,
Хочу я закричать -
Лиходії – не карані,
Доки ж нам ще брехать?
Я стою перед "Банькою",
Я закінчую жить,
Я прийшов на Ваганьково,
Де приліг він ліг спочить.

© Володимир Туленко. Переклад 2019

*****
Александр  Розенбаум «Дорога на Ваганьково»

Над заснеженным садиком
Одинокий фонарь,
И, как свежая ссадина,
Жжет мне сердце луна.
В эту полночь щемящую
Не заказан мне путь
На Ваганьково кладбище,
Где он лег отдохнуть.

Я пойду, слыша плач иных
Инквизиторских стран,
Мимо тел раскоряченных,
Мимо дыб и сутан.
Долго будет звенеть еще
Тех помостов пила...
Я пойду, цепенеющий
От величия зла.

Пистолеты дуэльные
Различаю во мгле,
Два поэта застрелены
Не на папской земле.
Офицерам молоденьким
Век убийцами слыть.
Ах, Володя, Володенька,
А нам кого обвинить?

И во взгляде рассеянном
Возле петли тугой
Промелькнет вдруг Есенина
Русочубая боль.
Рты распахнуты матерно,
Вижу пьяных господ
Над заблеванной скатертью
Велемировских од.

Вижу избы тарусские,
Комарова снега,
Две великие, русские,
Две подруги богам.
Дом на спуске Андреевском,
Где доска, кто в нем жил?
Но мы все же надеемся,
В грудь встречая ножи.

Проплывают видения,
И хочу закричать -
Родились не злодеями,
Так доколе ж нам лгать?
Я стою перед "Банькою",
Я закончил свой путь,
Я пришел на Ваганьово,
Где он лег отдохнуть.