Як хочеться мені, моя країна,
щоб ти була стіною для синів.
Не мстивою, але й не на колінах.
І без війни. Навіки без війни.
Не хочу я тебе у темній хаті,
не хочу більше сірості чуми,
у тій країні, де сивіє тато,
де, прийде час, і посивієм ми.
Щоб спам'ятались хижі і байдужі,
заговорили ті, хто онімів.
І відтужили, хто невпинно тужить.
І не просили, а могли самі.
Щоб ти була привітна і весела,
і сил твоїх не пили, як вино.
Щоб оживали хліборобні села,
і тиха ніч сиділа під вікном.
Щоб у добрі народжувались діти,
і проростали з силою стебел.
Щоб тут хотіли жити і любити.
І шанувати совістю тебе.
хочеться
© Copyright: Алена Васильченко, 2019
Свидетельство о публикации №119020910909
Свидетельство о публикации №119020910909
Рецензии