Така ця ніч була нестерпна.
І навіть місяця,на небі,не було.
Десь зорі провалилися крізь терня.
І все, кругом, гриміло і гуло.
Душа хотіла в рай,та не пускали
Її земні,надумані страхи.
Десь папоротті квітка розпускалась.
Та стежки ще до неї не вели.
І в щемній самоті,на самому горі.
Хтось скнів своєю вовчою душею,
Й обдерши душу в кров,
Все брів у чагарі.
Нестерпна нiч
© Copyright: Светлана Ганоцкая, 2019
Свидетельство о публикации №119020806460
Свидетельство о публикации №119020806460
Рецензии