Ну кортить... ну так кортить

Ну кортить! Ну так кортить!
Так що, впишем...? Треба жить!
Тільки в дім зайшла, голодна,
Та занадто ситий чорт,
Ще й набив аби чим рот,
Ох ця сила ненаситна!
Скільки років йде війна,
Скільки бісів одубилось,
А оцим мабуть приснилось,
Що по світі їм шугать,
Як шулікам, й нападать,
Та де брехні, де насилля,
Бо таке бісовське сім'я,
Та кричать - нам князювать!
Вам нагайки получать!
І зелені всі від злості,
І тріщать у них не кості,
Але все - таки тріщать!
Їм можливо гарно дать!
А коли церковні дзвони,
Виють кляті! І припони,
Їм на спину камінцями,
Щоб не були поміж нами!
Так, зелені тварі, сірі,
Чорні также, бо зуміли
Та за шию й хліб забрати, -
Стали "сушками" прокляті!
Бо проклят сам той, що вище,
Цих проклятих...а чи нижче...
Бо до нього злість лиш мають,
Коли влади тут благають...
Він дає...повзуть болотні...
Пакостить такі охотні!
(Тут бісяка захлебнувся!
З Ангеліною зіткнувся!)
Ну так от, повзли...та нили...
Силу люту - заіміли!
Підживилися війною, болем,
Страхом, вже змією!
А змія ну як змія!
Бо дракон її ім'я!
Сила є, людська кров ллється,
А коварна далі преться!
Вже до верху дошкреблась,
Сатану змістити, й власть
Відібрати в сатани,
Бо ж коварної сім'ї!
Отець лжі не зна, що думать...
Під ударами лиш хрумать
Йому власний свій язик,
До якого змій прилип!
От жує собі, жує,
Той пручається, встає
З того смерті язика,
А доріжечка така:
У болото не вернутись,
Але миттю опинитись
Там де пекло, де вогнища,
Силу клятую всю нищуть!
А отут, й по всій вселенній!
Та для нас від них спасення!
Б'є проклятих сила свята!
Хто ще в князі?
Там - відплата!
Змій не може відірватись,
Страхом скований, піднятись,
Щоб оставить сатану,
Й разом в пекло! Так йому...!