Средние формы - Анна - поэма

Поэма написана при чтении дневника моей ученицы

АННА - Поэма

Твій дар Омар Хайям, мов рукавичку, я згубила
Велике маю щастя, що в пам яті щось залишила.
Шкода ту книгу, що купувала у сивочолого юнця,
що проспівав мені шматочок серця.

Я згадку маю ще одну.
Вона в обгортці з надписом – «Елена»
Я ніжно люблю те дівча,
що дарувало йому щиро
розумні очі, солодкі ночі,
невірні руки, юночі груди.

Люблю життя, котре лупцює
кнутом розбещенство душі.
Не знаю, чи щось подарує
щастя ще більш гірке мені
ніж біль цей, змішаний із сонцем.
***

Омар Хайям

Омар Хайям згубив свою обручку,
а я знайшла та натягла на пальця.
І стала я немов його онучка
мудріша трохи за неандертальця.

Пр. Омар Хайям, Омар Хайям –
       обручка знайдена моя.
       Не знає він, не знаю я,
       куде несе нас течія.

І почала я думати, а думка
властивість має вислизать, пручаться.
Слова мої, неначе недоумки,
поплентались за думкою про щастя.

Пр.

За щастям летимо ми чи тупцюєм,
а де ж воно омріяне на ділі
у цім житті, що батогом лупцює
пожадливу розбещеність надії.

Пр.

Шукати щастя марно у природі.
Є суміш випадково ненавмисна –
солодкий біль та гіркість насолоди.
Як світло і пітьма вони сумісні.

Пр. Омар Хайям, Омар Хайям –
       обручка знайдена моя.
       Не знає він, не знаю я,
       куди несе наа течія.
       ***

Тенета

Блукала мов дурна приблуда.
Шукала забавки собі.
І ось зайшла у халабуду,
де награвав він “Лет іт бі”.

 Спливли з глибин медузи щастя.
Хоч древній він, як атавізм,
я опинилась в його пастці,
де всім плете тенета він.

Примара ця скона під тином.
Облуду кара не мине.
Хай віршами, мов павутинням,
він не обплутує мене.
***

Бульбашки з шампану

Стрибають бульбашки з шампану.
Сніжинок тане круговерть.
Думки утоплені в оману
ваги позбавлені ущерть.

В цю мить, омріяно жадану,
без тебе я, без мене ти.
До того я прийшла майдану,
де ні надії, ні мети.

Я там, де біль,  я там де острах,
де насолоди вже не треба.
Я там, де пустка в серці гостра.
Радій, бо я уже на небі.

Чи бачив ти колись блакить
з такими чорними зірками?
То ж уяви собі – в цю мить
до них торкаюсь я руками.
***

Сірий вірш

В очах кульбаб яскравий цвіт
Чому ж мені так сумно?
Бо посірів весь білий світ –
Щось дуже сіре суне.

Накрився сірим день плащем
Де люди – сірі миші.
Під цим безрадісним дощем
Щось сіре автор пише.

І на душі у нього лід
холодних сірих марень.
Залишить автор сірий слід
на полицях книгарень.
***

Де тепло

Дерева встромили у небо гілля –
незграбне, нахабне, безлисте.
Спитала у стовбура чорна земля:
–   Чого це у небо поліз ти?

Лежав би собі у землі – у теплі.
Дивись як радіє червота.
Я бачу самі дрижаки у гіллі.
Навіщо тобі ті висоти?

– Тут дійсно і холодно й вогко мені,
та пташки дзвінкі і дотеппні,
і вітер співа розбишацькі пісні
Не всюди цікаво, де тепло.
***

Автостоп

Я поїду автостопом у метро.
Машиніст, негайно потяг зупини.
Із кишені визира мій мумій троль.
З ним я їду до китайської стіни.

А в трамваї водієві накажу
зазирнути до Бен Ладена в Ірак.
Чарівні слова як тільки прокажу,
то трамвай цей перетвориться в літак.

Вже під нами гори, доли та міста.
Зверху дивишся – внизу сама краса.
До Бен Ладена - це схиблена мета.
Повертаємо на сьомі небеса.
***

Обійми небу

Я розкрию обійми небу.
У легені запрошу вітер.
Пригадаю прадавні веди,
де танок вівчномудрих літер.

Закружляю в екстазі рими,.
де від лоскоту рими спазми.
Розчинюся у світі цім я,
або стану найкращим блазнем.

Щоби Всесвітом опинитись,
треба вміти в нім розчинитись.
А щоб в ньому по-людськи жити,
треба вміти людей смішити.
***

Отрута

Дати собі ради
не могла до ранку,
то й шукала яду,
як приблуда ганку.

Яд – найкращі ліки
від нудьги та скрути,
то ж із переляку
десь знайшла отрути.

Та отрута пахла,
мов мигдаль духмяний.
Ось візьму та й жахну
цього я ціану.

Та щоб змить оскому
на зубах без дірок,
вип ю кухля брому.
Хай сконає лірик.

Від того ціану
напливло туману,
а від кухля брому –
корчі та судоми.

Склала вірш не я вам,
а моя уява.
Хай сконає лірик.
Хай живе сатирик.
***

Пришелепкуваті думи

В полоні пришелепкуватих дум
сама я не збагну, куди іду.
Як пароплав, сама собі гуду.
–    Де ти, мій кормчий? Де Мао Дзедун?

Чи може я щукаю мілину.
(Навіщо пароплаву мілина?)
Чи з кимось хочу вести я війну.
Чи сто сторіч вже точиться війна.

Чи буду кимось я, чи не будУ?
Чи те, що не шукаю, не знайду?
Чи виведе мене якийсь ведун
з полону пришелепкуватих дум?
***

В дитинстві

В дитинстві мама мила спинку.
Вода зтікала. З дірки в ванні
чорти пускали мильну слинку
і танцювали у тумані.

Труба змією лізла вгору.
Вона чортам була за грати.
З-за грат дивилися з докором
малі веселі бісенята.

І я, немов русалка в річці,
чортам копита лоскотала.
А потім в люльці цілу нічку
вони зі мною реготали.
***

Самотня в ванні

І знов самотня я у ванні.
У дзеркалі відбита туга.
Злостливо булькає у крані
вода, сердита від напруги.

Дивлюсь – яке у мене тіло!
Які чарівні в мене груди!
Мені давно уже кортіло
усе це показати людям.

Ну, хоч одному глядачеві
усе можливе й неможливе.
Та це побачить і втече він,
бо він лякливий, полохливий.
***

Надрукований вірш

Енергію творіння
сухий потворить друк.
Іще живе коріння
не живить мертвий сук.

Мої вірщі злетіли
з газетних сірих шпальт.
Я в небо захотіла,
та носом ув асфальт.

Колінки також здерла.
На них із брудом кров.
І дивно, що не вмерла
до рим моя любов.
***

Страта

Кволість змертвілих рук.
Холодом віють губи.
Кат мовчазний та грубий
підготував свій трюк.

Вже захолонув зал.
Вже піднялась завіса.
Вже зі щоки сльоза
капнула на залізо.

На голові балахон.
Коси вже на підлозі.
Сердце вже не в тривозі.
Дзвони здаля – дон-дон.
***


Новорічний дарунок

Дарую тобі відблиск світлофора
і зебру під ногами пішоходів.
Дарую листя, що злетіло вчора
і день майбутній. Хай скоріш надходить.

Шнурки дарую від своїх кросівок.
Хай пахнуть вони тобі за любисток.
І згадуй мене молоду й красиву
та тільки не зробися фетішистом.

Дарую всіх качок з мого болота.
На рік Новий з них зробимо ми піццу.
Що, слинки вже закапали із рота?
Твою дряпливу нагодуєм кіцу.

Сховай шнурки в якусь таємну ничку.
Не знаю тільки – треба чи не треба,
ти ще одну отримаєш дрібничку –
на Новій рік дарую тобі себе.
***

Пара

На кафелі стояла пара.
І хоч із їхніх вуст – ні пари,
та одне одним милувались
і носиками цілувались.

І одне одного в любові
торкались їх тіла шовкові.
Не чула слів – самі зітхання.
Слова навіщо для кохання?

Встромила в них я ноги босі.
Закрила кран. Обтерла коси.
Та, посміхнувшись їм лукаво,
пішла на кухню пити каву.
***

Хто?

Хто відбере у нас жиитя?
Невже це саме Той, невже,
що нам дарує це буття,
що нас у ньому береже?

Пригадую за стосом літ
я, хитра наче в лічі лис,
моєї матері живіт,
де копирсалась я колись.

Пригадую свій перший рух,
а потім свій найперший крик,
де увійшла я в світ наруг,
де світ до мене ще не звик.

Я прагну знову відтворить
вчорашній день, вчорашню ніч.
І, хоч пробігла тільки мить,
минуло наче сто сторіч.
***

Дзеркало

Його замордували таргани.
Свою красу вивчали в нім вони.
Його давно заткали павуки,
що вдовольняли мухами смаки.

Це дзеркало дивилось віч-у-віч,
а також відбивало кожну ніч
все те, про що і соромно казать –
то гарний перід, то ще кращий зад.

Приводило це дзеркало колись
у ліжко до хазяїна Аліс,
які на ранок в зазеркалля йшли
і наче тут ніколи не були.

Дивлюсь я в нього й чую голоси.
Хто юності шукав в нім, хто краси.
А також бачу хитрий усміх тих
хто зовсім був не схожтй на святих.
***

Серця щем
http://valervinar.narod.ru/kiev/05-serczya_shchem.mp3

Лунає сміхом серця щем.
Не може пам ять схаменутись.
Чи стати снігом, чи дощем,
щоби до тебе доторкнутись.

В минуле прошу тебе ще
хоч на хвилинку повернутись.
Чи стати сніхом, чи дощем,
щоби до тебе доторкнутись.

Горить багаття сподівань
твою крижину розтопити,
та знов пісні тобі співать
і тебе знов, як воду пити.

Та марні всі мої слова –
тебе сльозами засліпити
та знов пісні тобі співать
і тебе знов як воду пити.

Та врешті-решт колись мабуть
я зможу серцю раду дати
і все добро твоє забуть,
а все недобре пригадати.

Але в таку країну путь
на чатах пам яті солдати,
де можна все добро забуть,
а все недобре пригадатию.
***

Де серце
http://valervinar.narod.ru/kiev/13-de_sercze.mp3

Хитаються зорі у морі
В нім парус пливе, мов папірус.
Чи це – від коханого горе?
Чи це – від Бін Ладена вірус?

Пр. Чи сон, чи примара все це?
       Минуле та справжне – мить.
       І як дізнатись, де серце,
       коли воно не болить?

Гей, море, неси мені пляшку
з листом від зорі золотої.
Без пляшки мені дуже важко,
бо впевнена я – саме той він.

Пр.

Від нього у темряві світло.
Хай буде шахрай він та злдодій,
для нього одного розквітло
в душі моїй стільки мелодій.

Пр. Чи сон, чи примара все це?
       Минуле та справжне – мить.
       І як дізнатись, де серце,
       коли воно не болить?
***

Цнота

Хто знає як – цнота, чи цнота?
Що взагалі таке – чеснота?
І що за пошесть чи пошесть –
дівочу загубити честь?

Дурні це чи безглузді вісті,
що наша честь у певнім місті,
і що для неї, недарма,
і місця кращого нема.

Це хитра чоловіча плітка,
що наша честь – це тонка плівка.
Губити що чоловікам?
Честь притаманна лиш жінкам.
***

Сонце

Сонце ізнов доганяє мене,
Ось-ось, здається, наздожене.
Трохи напружусь і може втечу.
З мороком нині я бути хочу.

Морок коханий огорне мене.
Зоряну ковдру на двох нас напне.
Хай він сирий та холодний, мов льох,
з мороком хочу я бути удівох.

Завтра в моє увійдеш ти життя
Завтра згвалтуєш мої почуття.
Нині не треба, бо дуже сумна
та що завжди та усюди одна.
***

Баракуда

Смакуй свій поп-корн
та ковтай кока-колу,
втопи свої очі в екран.

Ніякий рекорд
не поставиш ніколи,
ніколи не зірвеш стоп-кран.

Твої ідеали –
порожня посуда.
Життя тобі не до пуття.

Живеш ти чимало,
та лінь-баракуда
вже з їла твої почуття.
***

Тінь
http://valervinar.narod.ru/kiev/02-tin.mp3

Тінь з асфальту дивиться на мене.
Знає вона мене достеменно.
Йде вона зі мною в ногу знову.
З нею у розмові ми та в змові.

Пр. Тінь моя, не завмирай дигши-но.
       Тебе переїхала машина.
       Пан  якийсь на тебе плюнув смачно.
       Ти ж як я – беспечно необачна.

Обминають люди дивну пару –
дцвчинку з тіниськом нечупарим.
Чи не зрозуміло це невже їм
те, що йду я з власною душею.

Пр.

А сьогодні я дійшла до тями –
з нею помінятися місцями.
Хай вона конає від любові.
Замість мене тужить за тобою.

Пр. Тінь моя не завмирай, диши-но.
       Тебе переєхала машина
       Пан якийсь на тебе плюнув смачно.
       Ти ж як я безпечсно необачна.
***


Привілея

Світ – вщент, на друзки на шматки.
В серцях – осинові кілки.
Де думка тільки про млинці,
лисіють всі потилиці.

Зірки – кінцівками цигар,
з щелепи Бога – перегар.
Та Бога видумав шумер,
а після Ніцше Бог помер.

Мит – вірші в душах мертвих тіл.
Давно нас підірвав тротил.
Хто посміхнувся? Може ви?
Це привілея лиш живих.
***

Настрій

Мій настрій сизий, наче небо.
Чого даси – мені не треба.
Мене від тебе вир неси.
Та ти й нічого не даси.

А хмари – сірий мокрий сніг.
І в них загинув сонця сміх.
Мене дивує схожість хмар
на пошесть чи щурів, чи чвар.

Смалить “гишпаном” – це “fumar”.
Чорнильниця – це каламар.
Чи не з надій моїх димар
напхав у небо стільки хмар.
***

Труна

Труна, чого ти вільна?
Чи не для мене ти
наприкінці свавільнім
життевої мети.

Пр. Мої кохані й рідні.
       Не требя лляти сліз.
       Бо ви мені набриджли.
       Пішла б від вас у ліс.

Щоб тілом безпорадним
застигти у труні
на білім простирадлі
у чорному вбранні.

Пр.

Пішла б від вас навічно,
немов замерзлий птах
з усміхненим обличчям
та квіткою в вустах

      Мої кохані рідні,
      не треба лляти сліщ.
      Ви всі мені набридли,
      пішла б від вас у лісю.
***

Моя луна

Моя луна – батон под мішкой.
Венок из звезд на голове.
Я выше всех и телевышка.
в моем застряла рукаве.

Быть может, я хватила лишку,
но ведь и ты не так уж мал.
Ты тоже очень взрослый, лишь бы
ты никогда не унывал.

Мой милый я – твоя малышка.
В меня влюбился и пропал.
Веселый ветер, как мальчишка,
мою прическу растрепал.

Когда иду, иду вприпрыжку
Танцую, если я стою.
На свете всем печалям крышка,
когда я песенки пою.
***

Задрімати мріями
http://valervinar.narod.ru/kiev/09-zadrimaty.mp3

Задрімати мріями.
Лоскотати віями.
Запросити зорі у танок.

Лити спів, збирати цвіт
із рожевих щедрих віт.
Із сонетів виплести вінок.

Стати для коханого
святом всіх бажань його.
З ним позбутись суму та тривог.

З ним узяти за мету –
подолати самоту.
Скласти пісню з ним одну на двох.

Повінчатись з місяцем.
Очі хай засвітяться.
Яблуком додолу впасти з віт.

На зорі прокинутись,
пташкою прикинутись,
піснею зустріти білий світ.
***

Маленький місяць

Маленький місяць в купі хламу,
як дівчинка в багнюці сраму.
На місяць наступив чобіт.
на дівчинку – чимало бід.

Згубила гудзики цнотливість
і чути лемент про невинність.
Що за примара – туга та?
Кому потрібна ця цнота?

Чи золота вона, чи срібна,
що так усім вона потрібна.
Бо кожен хоче свіжих дів,
якими хтось не володів.

Якби цей світ ще був цнотливий,
якби ще був він справедливий
хоча би день, хоча би мить,
я це змогла би зрозуміть.
***

Блюз

Я хочу опинитися у дроті.
У слухавку ввійти і жити там,
де ти пливеш по нотах, як на плоті
у блюзовий, у армстронговий храм.

Я хочу грати на фортепіано,
позбавившись від джинсів та від шуз,
де візмеш ти мене, від блюзу п яну,
та увійдеш у мене, наче блюз.

Зомлію я від дерева та міді.
Відчую тілом всі твої баси.
У вічність відійду цієї ж миті
від блюзу невимовної краси.
***

Франклін та сукня

Мені Франклін всміхається з купюри.
(Хай заздрять всі на сівіті покупці).
Придбаю собі сукню від кутюру.
Недовго йому жити в гаманці.

Іду я вся щаслива чудернацько
( У моді сукня ця – останній писк)
Та, звідкилясь з явившийся зненацька,
до мене проповідник причепивсь.

–    Купіть в мене іконку на удачу,
бо з нею вам покращає життя.
Отримаєте хрестика на здачу.
Грішіть. Він все простить за каяття.

Така у нас душа, що прагне Бога.
Цим кожен користується “отець”.
Він каже: – “Бога слав щодня премнога,
що ти жива істота, а не мрець”.

А я ж бо не вела себе безгрішно
(десь по дорозі втратила цноту).
Тому і поступилася я грішми.
Віддала Богу я купюру ту.

Тепер я хоч гукну, а хоч аукну,
поплив мій Франклін в чесний божий трест.
На світлу мрію, що була про сукню,
поставила іконку я та хрест.
***

Девочка

Девочка ловила пятками волны,
в каждой из которых догорал закат.
Ветер себя с нею чувствовал вольно
и песок смеялся от касанья пят.

Голые амурчики над нею летали
и закат вплел золото в волосы ее.
Пальчики на ручках двигаться устали
и дарил ей ветер дыхание свое.

Пела она гимны глазу насекомого.
Если этим гимнам не хватало слов,
буквы жизни и любви были ей знакомы.
Нужных слов заменою ей была любовь.

Маме долго ждать ее. Девочкой быть вечно ей.
Из нее не выйдет сгорбленных старух.
Мухи досаждали ей, но она беспечная
с личика спокойного не сгоняла мух.
***

Щенячими очима

Шпигував за мною місяць всю дорогу,
Проводжав мене щенячими очима.
Як голодний цуцик вискочив з-за рогу,
опинився трохи згодом за плечима.

Я в калюжі йшла по місячній доріжці.
Він до мене наче цепом був прикутий.
То підморгував, то посміхався трішки,
як схотіла я до тебе завернути.

У подвір ї саксофон залився плачем.
Контрабас незграбну тему замугикав.
Вже не місяць – я цим поглядом щенячим
зазирала у твої музичні вікна.
***

Коло
http://valervinar.narod.ru/kiev/03-kolo.mp3

Нас весна зустріча піснями,
наче все життя буде з нами.
Ожива навіть мертвий камінь,
набухають думки бруньками.

Влітку замкнуті всі ми в клітку.
Сонце чорну малює мітку.
Влітку в януть весняні квітки,
бо весна помирає влітку.

Осінь з неба спада дощами.
Осінь нам всі гріхи прощає,
літо бабинге обіцяє
і, здається, нема кінця їй.

Та зима замела снігами
і замовкли осінні гами.
І марніє в душі надія,
що нас знову весна зігріє.

Але знов розтопили піч ми,
бо і зручно нам це і звично.
Але знову разом всю ніч ми
і ця ніч хай триває вічно.

Зійде сонце і згине холод,
і розквітне усе довкола
І нехай це чарівне коло
не розірве ніхто й ніколи.
***

Витвір

Струна співала голосно спросоння:
–     Сон я.

А сльози всі змахнув та витер
Вітер.

Підтвердило, що був лиш сон це
Сонце.

Одержав назву мій новий твір –
Витвір.

Хоч і не народило все це
Серце

у справу долучу тепер цю
Перцю

Я пригощаю, пипийте ви всі
Цю каву.

Чи не буда ця страва вам
Цікава?
***

Перука

У землю мене кинуть,
вся буду в хробаках,
чи чиста та невиння,
чи піду по руках.

Хоч те, що не цнотлива,
лише моя вина,
та нині я щаслива,
бо не завжди сумна.

І хай мою перуку
скуйовджено мені,
аби буди ці руки
приємні та міцні.
***

На небі сонце

На небі сонце гралося.
Душа моя співала вся.
Думки вогнем зайнялися
та піснею зірвалися.

Полинув спів мій радісно.
Така вона – пора весна.
Була я наче радіо
хоча й не на параді я.

Гучна була симфонія,
де плескала в долоні я,
бо щось в своєму лоні
тримала у полоні.
*** 

В язниця

Зачинила в клітку
норовливі рими.
Крізь залізну сітку
не втечуть тварини.

Хай сидять в тюрязі
за колючим дротом.
Може їм на разі
відчиню ворота.

Ти бажаєш знати
де їх кладовище?
Де залізні грати
й чорне попілище

В темному застінку
в язням воля сниться.
Зошит мій в клітинку –
римова в язниця.
***

Графіті

Малювала кров ю
на вікні графіті.
Гралася з любов ю.
Заплуталась в вітті.

Крикнуть закортіло
про життя чудове,
бо вчепилось в тіло
віття пурпурове.

Думала – побачиш,
як я в нім поблідла.
Але ти, юначе,
вимкнув в хаті світло.
***

Око

Відженіть всіх чорних круків
від рожевих голубів.
Нащо ці смертельні муки.
Нащо цей пекельний біль.

Пр.   В світлі місячнім високім
         я пишу тобі листа.
         Зирка ніч зеленим оком
         злого чорного кота.

Серед ночі тихим дзвоном
гонг до мене долина.
То з небесного амвона
шле привіт мені луна.

Пр.

Зазирни у мою душу,
чорну пустку відігрій.
Я вночі без тебе мушу
чути дзвін небесних мрій.

Пр.    В світлі місячнім високім
          я пишу тобі листа.
          Зирка ніч зеленим оком
          злого чорного кота.
***

Я зігріла холод
http://valervinar.narod.ru/kiev/12-ya_zigrila.mp3

Я зігріла у долонях холод
та за це не став мені він вдячний.
Не бажав теплом він  буть ніколи.
Був мій добрий вчинок необачним.

Всі казки я дійсністю зробила,
та за цю за послугу ведмежу
мало вони мене не побили.
Видряпалась я від них на вежу.

Зграї горобців орлині крила
я до спини радо причепила.
Горобці зраділи, полетіли
та навкруг усіх котів поїли.

Марно в цьому святі щось міняти.
Будеш винен перед паном Богом.
Він не дасть за це тобі й монети.
А благодіяння вийдуть боком.
***

Вітер тополі
http://valervinar.narod.ru/kiev/08-vitertopoli.mp3

Вітер тополі несе дощі.
Може й зламать тополю.
Хочу я болю та радощів.
Радість хіба без болю.

І потребую усе й мерщій
я від своєї долі
Хочу я болю та радощів.
Радість хіба без болю.

Низькі й високі тембри ми.
Корені ми та віття.
В світлі шукаю я темряви.
В темряві йду до світла.

Хочу проміння я теплого
в березні а не в квітні.
В світлі шукаю я темряви.
В темряві йду до світла.

Мрію сягнути я обрію
та у свої рамена
злого прийняти та доброго,
того, що вартий мене.

З ним, необачно обраним
зможу сягнути неба
Злого я хочу та доброго,
а інших мені не треба.
***

Я – сіно
http://valervinar.narod.ru/kiev/11-ya_sino.mp3

Я – сіно, що пахне сонцем.
Я – ліжко моїм коханим.
Всім громадянам – соціум,
а егоцентристам ванна.

Чому ж у вікна сама я
у вечір сиджу суботній.
Я все, що потрібно, маю.
Чому ж я така самотня.

Я яблуко, що рум яне.
Не хочу додолу впасти.
Зірви мене, мій коханий
та марно не дай пропасти.

Я жовта мала піщинка
на золотавім пляжі
Власним не владна вчинкам.
Дію, як вітер накаже

А вітер в моїх легенях
наче у себе вдома
і те що я справжній геній
буде і вам відомо.
***

Крук та сир

Знаєте казку про крука та сир,
сповнений чорних космічних дір?
Вуха намуляла казка стара.
Скласти нову вже давно нам пора.

Здалеку мову свою почала.
Дуже правдивою мова була.
–  Круче, яке в тебе міцне крило.
Маєш мабуть в собі десять кіло.

Вір, що брехати не маю причин.
Більш пелехатих не знаю мужчин.
Щоб веселіше нам жити було,
спільне давай ми зів ємо кубло.

Пообіцяла (голодним наука)
круку я серце, печінку та руку.
Крук засміявся неначе упир.
Випав із рота омріяний сир.
*** 

Циганські коні

Мене, на лють превелику морозу,
гріє безглуздий дитячий розум.
Хто все на світі давно розуміє,
той головне зрозуміть не зуміє.

А головне – це циганські коні,
замкнені в місті неначе в загоні.
Грають скляні їх палаючі очі.
посеред білої сніжної ночі.

Ті, що не мають ні сідел, ні вузд.
Ті, що наржати хотіли на глузд.
***


Тіло
http://valervinar.narod.ru/kiev/07-tilo.mp3

Чи мені примарились ті руки,
що торкались кіс моїх та стану.
Я ці руки посеред розлуки
пригадаю знову і розтану.

На своєму тілі їх сканую,
наче знов життя їм можу дати.
Обіцяю – доки я існую,
буду я ці руки пам ятати.

Чи мені примарились ті очі,
що мене без полум я спалили.
Бачу їх щоденно і щоночі.
хоч у далеч очі ті відплили.

Їх на дні очей своїх сканую
все одно – чи спати, чи не спати.
Обіцяю – доки я існую,
буду я ті очі пам ятати.

Чи мені примарилось це тіло,
до якого ніжно я торкалась.
З ним неначе в небі я летіла
і додолу впасти не лякалась.

В глибині єства його сканую.
З глибини не хочу відпускати.
Обіцяю – доки я існую,
буду я це тіло пам ятати.

Все, що перелічила, зі мною.
Але в тім тобі зізнатись мушу –
за цією роскішшю земною
головне не бачила я – душу.

Може часом неї і торкалась,
та була вона неначе з вати.
То й не можу, як не намагалась,
душу я твою зісканувати.
*** 

Приласкайте спящую

Приласкайте спящую.
Обогрейте девочку.
Разломайте надвое
стрел лихих плетень.

Чтобы настоящее
счастье на тарелочке,
а не шрамы наглые
и следы плетей.

Оставайтесь надолго
с ней причуды-песенки.
Шаловливость детская
и полеты в снах.

Пожелать бы надо ей
не паденья с лесенки,
не учтивость светскую,
не печаль и страх.

А еще, конечно, ей
друга бы сердечного.
при немом участии
молчаливых лун.

Юного и нежного,
чистого и грешного.
чтоб была с ним счастлива
по раскладу рун.
***

Не нужны слова

Слышу песнь холмов.
Слышу танец лун.
Им не надо слов.
Им не надо струн.

У природы есть
на любовь права.
Не нужны ей честь,
слава и слова.

Нежность подарить
каждый ей готов.
Чтоб любимой быть,
ей не надо слов.
***

Сірий слід

В очах кульбаб яскравий цвіт.
Чому ж мені так сумно.
Бо засмутився білий світ –
щось дуже сіре суне.

Накрився сірим день плащем
та мокрі сірі миші.
Під цим безрадісним дощем
щось сіре автор пише.

А на душі у нього лід
занадто сірих марень.
Залишить автор сірий слід
на полицях книгарень.
***

Мавка
http://valervinar.narod.ru/kiev/14-mavka.mp3

Любий мій рабалка,
маєш ждовгу вудку.
Щоб клювала рибка,
награєш у дудку.

Я – зелена мавка
з білої берези.
Як почула дудку,
стала нетвереза.

Нащо тобі вудка?
Нащо тобі рибка?
Я зелена мавка –
непогана дівка.

Будемо удвох ми
в дудку твою грати,
тільки дуже тихо,
щоб не чув нас татко.
***


Пейзаж, нарисованный чаем

Я глядела в чашку чая
и пила твои глаза.
Значит, без тебя скучаю.
Значит, без тебя нельзя.

А потом на гуще кофе
я гадала при луне.
Лез из кофе Анан Кофи,
респектабельный вполне.

Было блюдце с талым воском
с наступленьем темноты.
Лез из воска пьяный в доску
кто угодно, но не ты.
***

Свежемороженные дети

Свежемороженные дети
пасли в лугах стада оленьи.
Нап рубеже тысячелетий
из гроба встал товарищ Ленин.

Погладил он мои колени
и снова в гроб родной подался.
Не от унынья, не от лени
мой каждый новый стих рождался.

а от желания писать.
Так дуй же ветер мой, пассат.
назло муссонам и масонам,
чтоб улыбался даже сонный

и чтобы тоже захотел
свежемороженных он тел.
***


Я не кішка
 
Я не кішка, а ти не березень.
Та літати не тільки янголам.
Помандрую дахами через день,
а у інші дні ще й фольксвагеном.

Лупцювати не тільки палкою.
і співати не тільки тенором.
Тусуватись не тільки з панками,
а з пітонами та пантерами.

Лоскотати не тільки дотиком,
а словами чи ока віями.
Жартувати не анекдотами,
а надіями або мріями.
***

Дефлорація

Мій милий. Маеш рацію.
Вже час на дефлорацію.
Та кажуть медінспекції
про деякі інфекції.

Дають вони інструкцію
до всіх вживать обструкцію,
чи сам-на-сам у акції
вдаватись до абстракції.

Але ж занудна праця є –
кохатися з Горацієм.
То ж хай їм грець – цим лекціям,
бацилам та інфекціям.

Прийла до тебе вранці я
на цю на дефлорацію.
- Чи турок ти чи грек? Це ж я.
Та де ж твоя ерекція?
***

Я проспівала

Я проспівала вам шматочок серця.
Частинку свого его вам відкрила.
Порвіть сторінки. Пошматуйте крила.
Тримать навіщо книгу вам тепер цю?

Але для когось стане як причастя.
Торкнеться може деяких персон це.
Хтось не відчує більш гіркого счасться,
ніж біль у серці,  змішаний із сонцем.
***