Андрiй Вознесенський Реквieм оптимiстичний 1970-го

Андрій Вознесенський «Реквієм оптимістичний 1970-го року»

За упокій Висоцького Володимира
уклінно нахилилася Москва,
розгладивши бітловкі, видала
вже потойбічні Вовині слова.

Було 2 ночі тоді в нас .
і бездиханні
два ока вводили у транс,
як два стакани.

А вуса висли на губі
так недоречно,
труси скрутились на тобі,
смердить аптечно.

Спи, шансоньє Всія Русі,
пропащий ...
Пішов твій ангел в нєбєсі,

а нащо?

Володька,
коли горлом кров,
Володька,
ми в знаних різних докторів
на споді,
а баба, руса журавель,
в польоті,
кричить за тридев'ять земель:
"Володя!"

Ти йшов в темніючій Москві,
іконописець майстровий,
і трохи випив,
йшов популярний, більш Пеле,
з веселим чубчиком зеле,
носив гітару на плечі,
як пару німбів.
(Один для матері - отой, що
із золота,
під ним для хлопчика - меншой ...)
Володя! ..

Цей голос досі ще хрипить,
тремтіння зводить,
отруєна уже хліб-сіль
мелодій,
купив в валютці шарф блатний,
та не підходиш.
Тепер довічний вихідний.
Спи, пісні вічний кріпосний -
вже годі.

За златоустом блатарем
ридай, Росіє!
Який в нас час вже надворі -
такий й месія.

А в Скліфосовке філіал
Євангеліє.
І Воскрешатчий сказав:
"Закрити едальнікі!"

З твоєю піснею в той час
під маскою,
зробили лікарі одраз
реанімацію.

Вкрутили сірі 2 твої,
як в новосілля.
Сказали: 'Ти шануй ДАІ.
Хай жиє!"

Вернулось знов життя в тебе.
І ти, -  що ж, дітки?!,
говориш: «Ви усі - туди.
А я – вже звідти!..»

Гриміть, всі  оркестри.
Козирі - хресті.
Висоцький воскресє.
Вже дійсно Воскресє!

© Володимир Туленко. Переклад 2019

*****
Андрей Вознесенский «Реквием оптимистический 1970-го года»

За упокой Высоцкого Владимира
коленопреклоненная Москва,
разгладивши битловки, заводила
его потусторонние слова.

Владимир умер в 2 часа.
И бездыханно
стояли серые глаза,
как два стакана.

А над губой росли усы
пустой утехой,
резинкой врезались трусы,
разит аптекой.

Спи, шансонье Всея Руси,
отпетый...
Ушел твой ангел в небеси
обедать.

Володька,
если горлом кровь,
Володька,
когда от умных докторов
воротит,
а баба, русый журавель,
в отлете,
кричит за тридевять земель:
"Володя!"

Ты шел закатною Москвой,
как богомаз мастеровой,
чуть выпив,
шел популярней, чем Пеле,
с беспечной челкой на челе,
носил гитару на плече,
как пару нимбов.
(Один для матери - большой,
золотенький,
под ним для мальчика - меньшой...)
Володя!..

За этот голос с хрипотцой,
дрожь сводит,
отравленная хлеб-соль
мелодий,
купил в валютке шарф цветной,
да не походишь.
Отныне вечный выходной.
Спи, русской песни крепостной -
свободен.

О златоустом блатаре
рыдай, Россия!
Какое время на дворе -
таков мессия.

А в Склифосовке филиал
Евангелья.
И Воскрешающий сказал:
"Закрыть едальники!"

Твоею песенкой ревя
под маскою,
врачи произвели
реанимацию.

Ввернули серые твои,
как в новоселье.
Сказали: 'Топай. Чти ГАИ.
Пой веселее".

Вернулась снова жизнь в тебя.
И ты, отудобев,
нам говоришь: "Вы все - туда.
А я - оттуда!.."

Гремите, оркестры.
Козыри - крести.
Высоцкий воскресе.
Воистину воскресе!

Москва, 1971