Щовечора цей туман

Щовечора цей туман, як думки у моїй голові.
Намагаюся скласти план як же, все-таки, жити далі.
Щось у ньому мене зачепило за найживіше,
І, халепа, тримає ж досі! Зриває мізки...
Щовечора ця біда не дає мені вчасно заснути,
Щоранку собі планую як вечір збути,
Та кава вже нікудишнє, не допоможе.
Я, вочевидь, вже звикла до цього... Боже!
Я, вочевидь, нестерпна! Він має рацію.
Занадто гаряча, занадто дика, лише нотації.
Зривається лютий на дати і заметіль,
Мені остогид цей туман! Вже хочу сніг.
Я хочу мороз, хуртовину, холодне серце.
Сльози, депресія, біль - набридло мені, і все тут.
І , навіть, сьогодні по підвіконнику дощ,
Небо лютує, ревнує, бо досі для мене він - Бог.
Досі воно моє і, чомусь-таки, справжнє, єдине,
Я б'юся, впираюсь, не хочу, бо ж знов накриє.
Я, вочевидь, божевільна, і цим пишаюся.
Він дуже правильний: вірно, логічно все ставиться.
А я так не вмію: у мене клубок емоцій,
Живу божевіллям, треную себе щоночі,
Щоранку планую як ввечері знов засинатиму,
І буде мені, нарешті, на всіх однаково...
Так плювати, що я буду лиш сміятися.
Хто як подивиться, скривиться, може статися,
Що навіть навчуся скоріше знаходити шлях у пітьмі..
Але щовечора цей туман,
як думки
у моїй голові.
03.02.2018