Римма Казакова Запiзнiле заклинання

Римма Казакова «Запізніле заклинання»

- Пам'яті Володимира Висоцького

Які пісні були в поета,
та ними дні не помічай.
Ти не зникай з лиця планети,
прошу тебе я, не зникай!

Жив не даремно, робив діло,
та ніжно й безпорадно жаль
душі живої, твого тіла!
Прошу тебе я, не зникай!

Не тільки ноту, або ж гаму,
ти кидав в світ і кидав в зал, -
як для коханої, для мами,
живий, в плоті – ти не зникай!

Ти обіляй хулу й наклепи,
пустуй, придурюйся, базарь,
й лише з обличчя у планети,
прошу тебе я , не зникай.

Запал очей та пар дихання, -
поборник правди, маг тепла, -
з Таганки, з будь-яких компаній
ти не зникай, попрошу я!

У календарі  немилосерднім
посмертну бачу я зорю.
Мені розкажуть: зник в безсмертя.
- Ти не зникай! - я говорю.

Співав, як жив ти - небрехливо,
сміявся, шкодний шолопай ...
всьому говориш, що в нас живо,
мені, як всім: - Ти не зникай! ...

© Володимир Туленко. Переклад 2019

*****
Римма Казакова «Запоздалое заклинание»

Памяти Владимира Высоцкого

Какие песни ни пропеты,
лишь ими дни не исчисляй.
Не исчезай с лица планеты,
прошу тебя, не исчезай!

Ты жил не зря, ты много сделал,
но нежно, неутешно жаль
живой души, живого тела!
Прошу тебя, не исчезай!

Не только - нотою упрямой
захлестывая мир и зал,-
как для любимой, как для мамы,
жив, во плоти - не исчезай!

Оправдывай хулу, наветы,
озорничай, дури, базарь
и лишь с лица своей планеты,
прошу тебя, не исчезай.

Горячкой глаз, парком дыханья,-
даритель правды, маг тепла,-
с Таганки, из любых компаний
не исчезай, прошу тебя!

В календаре не смею метить
твою посмертную зарю.
Мне говорят: исчез в бессмертье.
- Не исчезай!- я говорю.

А ты, что пел, как жил, нелживо,
смеешься: мол, себя не жаль...
И говоришь всему, что живо,
и мне, как всем: - Не исчезай!...