Леся Украинка. Contra spem spero - надеюсь вопреки

Прочь раздумий осенние тучи,
ведь весна золотая сейчас!
Или в жалобах сгинет горючих
и в тоске каждый вешний мой час?

Нет! Хочу я смеяться сквозь слёзы,
песни петь, когда сердцу невмочь,
без надежд верить в светлые грёзы.
Жить хочу! Мысли грустные – прочь!

На убогой выращивать прозе 
буду ярких цветов благодать,
сеять их на трескучем морозе
и горючей слезой поливать.

И от слёз тех горячих оттает,
под корой ледяною земля,
прорастут семена и настанет
светлый май, может, и для меня.

На крутую кремнистую гору
потащу камень тяжкий, как смерть.
Вопреки его злому напору,
стану песни весёлые петь.

В бесконечную долгую ночку
не сомкну ни на миг я очей -
отыщу в небе звёздную точку -
душу ясную тёмных ночей.

Да! Я буду смеяться сквозь слёзы,
песни петь, когда сердцу невмочь,
без надежд верить в светлые грёзы -
буду жить! Мысли грустные – прочь!


CONTRA SPEM SPERO!

Гетьте, думи, ви, хмари осінні!
Бож тепера весна золота!
Чи то так у жалю, в голосінні
Проминуть молодії літа?

Ні, я хочу крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Жити хочу! Геть думи сумні!

Я на вбогім, сумнім перелозі
Буду сіять барвисті квітки,
Буду сіять квітки на морозі,
Буду лить на них сльози гіркі.

І від сліз тих гарячих розтане
Та кора льодовая, міцна,
Може квіти зійдуть, і настане
Ще й для мене весела весна.

Я на гору круту крем’яную
Буду камінь важкий підіймать,
І, несучи вагу ту страшную,
Буду пісню веселу співать.

В довгу, темную нічку невидну
Не стулю ні на хвильку очей,
Все шукатиму зірку провідну,
Ясну владарку темних ночей.

Так! Я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Буду жити! — Геть думи сумні!