За лиманом...

Помирає сонце за лиманом
Десь, за горизонтом,пропада в імлі.
Степ увесь розпечений, в мареві
Туману, у серпанку сивому стоїть.
Угорі сердито кряче ворон.
І злітає зграя голубів.
Вітер в полинах пісні співає.
Вечір,втомлено,вітрила розпустив.
День згаса.І все відпочиває.
Наче птах,летить гарячим степом.
Чорний кінь,із вершником в сідлі.
Він пропах ,вітрами і шляхами.
Гість з минулих, легендарних днів.
Степ притих.Зворушенно радіє.
В пам,яті його,вкарбовано події.
В давнину, у світі диких орд.
Воїнів безстрашних і могутніх.
Він їм братом був, давав їм кров.
Й після герцю упивався кров,ю.
Назавжди,даруючи любов.
Все давно в минуле відійшло.
Поросло вже травами.
І з вітром назавжди в історію війшло.
Як легенди, грізних битв у світі.
Тільки чує степ, - десь
Скаче вершник.
На стрімкому, чорному коні.
Знає,це вже тут,у наші дні!
Ця історія, продовження чекає.
Ну, а сонце впало за лиманом.
Вершник,зник в пітьмі,як не було.
День,за ним,в минулому згасає.
А прийдешній? Що його чекає?
Степ мовчав... Нічого не сказав.
Знають люди... Він же пам'ятає...