Ведмедик
є ведмедик у вітрині.
Він сумує там давно,
виглядає у вікно.
На ведмедика щоранку
дивиться мала Світланка,
довго там, за склом, стоїть,
їй сподобався ведмідь.
Тато кличе, але донька
притиска до скла долоньки
і ведмедик через скло
відчуває їх тепло.
Й ось ведмедик іграшковий
на дівча чекає знову,
та настала вже зима,
а Світланки все нема.
Раптом - диво! Знову зранку
в магазин зайшла Світланка.
Тато гроші заплатив
і ведмедика купив.
З ним Світланка розмовляє
і до себе пригортає.
Як хворіла розказала
й як за другом сумувала.
Скільки щастя в оченятах!
Друзів вже не роз'єднати!
І уже не через скло
зігріває рук тепло.
Фото з інтернету.
Свидетельство о публикации №119013005853