Осiння мелодiя душi

Золотий листопад на бруківку насипала осінь,
Милозвучні пісні навівають дощі скрипалю.
Я кохаю того, хто на мене не дивиться зовсім,
І немає надії на те, що колись розлюблю.

Горобина зів’яла, скінчилося бабине літо,
А кохання моє пахне м'ятою і чебрецем.
Зосереджений погляд, а ніжність нема куди діти,
Мені краще не знати, для кого трояндовий щем.

Посміхнувся уперше чи просто мені це здалося,
Серце птахою б’ється, коханий, назустріч іде.
Ненавмисно торкнувся - то вітер чіпає волосся.
Облітає остання надія, мов листя руде.

Тихий парк сутеніє, збираються пари і хмари,
Парасоля одна, як єдине кохання на двох.
У обіймах тремких небесами закохані марять,
Я ж додому несу незабудки і чортополох.

Золотий листопад на бруківку насипала осінь,
Милозвучні пісні навівають дощі скрипалю.
Я кохаю того, хто на мене не дивиться зовсім,
І немає надії на те, що колись розлюблю.


Перевод Анны Дудки
http://www.stihi.ru/2019/01/31/5423

Золотой листопад на дорожки насыпала осень,
Сердцу милый мотив подарили дожди скрипачу.
Я люблю, а любимый не смотрит в глаза мои вовсе,
И надежда погасла, его разлюбить не хочу.

Пожелтела рябина, бабье лето закончилось тоже,
А любовь всё равно пахнет мятою и чабрецом.
А куда её деть, ты скажи, кто мне в этом поможет,
Мне бы лучше не знать, в чьё ты с нежностью смотришь лицо.

Улыбнулся иль мне на мгновение так показалось,
Сердце птицею бьётся, любимый навстречу идёт.
Ненароком коснулся - то ветра осеннего шалость.
Отлетела надежда, как лист облетел золотой.

Тихий парк вечереет, собираются пары и тучи,
Зонт один на двоих, как едина любовь у тех пар.
И в объятьях дрожа, улетают туда, где им лучше.
Я ж домой отнесу незабудки и сердца пожар.