Таки забрав... до себе в свиту...
а ненці серце розчахнув.
Нещасна, плентаюся світом,
ковтаю сльози та вину.
Не вберегла я цього разу,-
сама дозволила піти,
то й божеволію до сказу,
не можу миру віднайти
в душі, всихаючій від смутку...
дитино, люба, як ти там?
Чи долетів Додому хутко,
в глибокі світлі небеса?
Такі ці люблячі матусі,-
журба глибока ув очах...
я знову плачу і молюся,
веду розмови по ночах
з тобою, янголе мій милий...
зневірена, сумна, безсила...
а поруч тебе добрий Бог,
що думає за нас обох.
Не вберегла...
© Copyright: Ева Сокол 2, 2019
Свидетельство о публикации №119012907678
Свидетельство о публикации №119012907678
Рецензии
Душа плачет от этих строк... Тяжкое бремя Вы несёте, моя дорогая. Слова тут бессильны... просто хочу, чтобы Вы почувствовали, что Вы не одна.
С теплом души,
Тамара Липатова 29.01.2019 20:50 • Заявить о нарушении
С теплом души,
Тамара Липатова 29.01.2019 20:50 • Заявить о нарушении