Червоний прапір полюбила
жили в нім люди добрі милі
Голодні босі всі жили
але щасливими були
Життя мені казалось раєм
коли сади розкішні розквітали
Білим яблуневим цвітом і вишні теж
ласкали нас привітно немає щастю меж
Село тонуло в білому наряді
які були безмежно люди раді
Першотравень чарував нас запахом весни
А на параді з посмішкой ішли земні сини
стільки щастя відчували
радість
Ми друг другу дарували
Все пролетіло як і небуло
зникли люди
зникає вже село
спогад
© Copyright: Вера Деревьянко, 2019
Свидетельство о публикации №119012400347
Свидетельство о публикации №119012400347
Рецензии