Ти послухай. Ти чуєш? Вода!
Вона ллється з холодної чаші.
Вересневе листя полива,
На землі, що і названа наша.
Україна. А скільки чужинців?
Заграбастали все, що могли.
Грабували в маленькій хатинці,
Твердолобі, голодні та злі.
І на Сході ведуться бої.
Там земля та дерева палають.
Здивував. Україна в огні.
Але знаю: надія в нас грає.
Ми втомились від пекла імперій!
Європейські-то є, чи московські.
Поженемо-но їх до дверей,
Бо вони сатанинські та скотські.
«Вороги» підігріли ненависть,
А «брати» к нам зі зброєй прийшли.
Кожен з них хоче нас залопатить.
Бо ми, власне, себе не знайшли.
Ми не нація, ми є народ.
Хочем миру, та хочем любити.
Це наш світ, наше все, і наш рок,
Хто зі зброєй до нас, той загине.
Окупанти, загарбники, хвате!
Час складати нам зброю усім.
Та й не буде тоді у нас «вати»,
Та і закликів про «москалів».
Забута горем
© Copyright: Юнонский Владислав, 2019
Свидетельство о публикации №119012305852
Свидетельство о публикации №119012305852
Рецензии