За вікном мусони змінилися снігами.
В кімнаті мигтіла червона гірлянда
І вогники підходили до колірної гами
Спідньої білизни, що немов троянда
Обіймала її ще не розпалене, тіло.
Її погляд був, мов у хижого птаха,
А руки сильно й зрадницькі тремтіли,
Мов янгол і демон спіткали бідолаху.
Ще пів хвилини і його вже не стало,
Це я про дах, напевно, він поїхав.
Як по барабанах Кіт Мун, колотало
Серце, коли він їй на вухо дихав.
Казав щось таке, що краще не знати.
Тому вона стрімко покинула це ліжко,
Вважаючи, що можна дах наздогнати.
Спотикаючись через стільця ніжку,
Похапцем надягнула своє біле пальто,
Волосся розпатлане мов порвані струни
Рукою наспіх поправила... Бог зна хто
Намалював у повітрі цю /ПЕРТ/ руну.
Вона пішла, як лапатий сніг за вікном,
Але швидко, мов блискавка з хмари.
Коли вернеться, вважатиме все сном:
Невдалим жартом мозку та примари.
вважатиме
© Copyright: Оля Горькая, 2019
Свидетельство о публикации №119012106601
Свидетельство о публикации №119012106601
Рецензии