Пробачте нас

Чому ми обіжаємо батьків?
Все залишаємо на потім, потім, потім...
Перезвоню, приїду, розкажу
І знову все відклали ми на потім.
А час іде, батьки старіють,
А ми мабуть не розумієм,
Їм поміч треба зараз, а не потім.
А в нас все справи, біготня,
Все важливіше ніж рідня.
То діти, внуки, то працюєм, а час іде...
Від них не чуєм ми докори,
Не скажуть, як їм тяжко, сумно,що самі
І кожний вечір ждуть розмови.
Бо їхні діти виросли давно
І розлетілися по світу мов зерно,
І проросли на чужині.
Батьки чекають кожну мить,
Яку даємо ми, і розуміють,
Що знову ми відклали все на потім.
Що в нас є справи важливіші, ніж батьки.
Але це все неправильно, не вірно,
Не можна ставить справи вище за самих рідних,
Не можна відбирати в них надію й віру
В любов своїх дітей і внуків,
Бо ми їх любимо, чекаємо на зустріч.
Ми просимо пробачення за все,
Що обіцяли і не зробили.
Ми просим бога, дай здоров'я і терпіння,
Для самих рідних, близьких, дорогих,
Їх захисти і збережи від всього злого
Для нас, для зустрічі, для вороття додому
І передай їм нашу всю любов...
ПРОБАЧТЕ НАС.