Розумiвка... Василь Мошуренко

      Перевод с украинского

      Оригинал


То сміється, а то плаче гірко –
те село, що душу «запрягло»…
Розумівко! Рідна Розумівко! –
Найсвятіше на землі село…

Там – ставків зажурені дзеркала
пестять неба синю глибочінь…
Там мене – давно-давно нестало:
промайнула років сіра тінь.

І дідівську хату – не впізнати:
невблаганний час її змінив…
Тільки сива груша – біля хати –
та, що ще мій прадід посадив,
не змінилась…
І шумить у листі
туга – за вчорашнім, за щемким:
…як стрічав я ранки променисті!
…як пройти збирався «Крим і Рим»!

Не збулось… не склалось…
не зліпилось…
Був в Криму, а Риму – не досяг…
Може, жало… серця притупилось,
а чи Рим – мені – не по зубах…

…На шляху пилюка босонога –
обпікає душу… будить жаль…
І хати – розхристано-убогі…
Струменить-бринить моя печаль.

Ось і школа – як підбита птаха –
сумно в очі дивиться мені…
Тут – в дитинстві – не давав я маху!
Тут почав писати я пісні:

про дівчатко, що на мене щиро –
глянуло, і світ в очах потух…
про Вітчизну і простори милі…
Дзвонами котився серця стук!

А церковні дзвони – потрощили:
т і, що н а с вели «до комунізму»!
І хрести – безсило, як в могилу, –
падали під регіт… ленінізму.

Ось вона – та Церква чорнобрива –
знову відродилась до життя:
пролилась на неї Божа злива,
і летить в о н а у майбуття…

Над ставком – орлицею кружляє,
будить дзвонами усі кутки сільські…
Чи почують люди? – Ой, не знаю!
Чи спаплюжать в с е панки слизькі:

ті, що множать «на селі» р у ї н у…
що чортами вилізли з кагли…
ті, що обснували Україну…
що людей у ярма запрягли…
ті, що Волею святою скористались, –
збили домовину для С Е Л А!
що круками хижо повсідались
на гілках
н е п р а в д и, з р а д и, з л а !

…Он місток хисткий
скрипить над ставом…
(В майбуття веде – чи в забуття?)
А в дитинство – розумівське славне –
вже не буде, друже, вороття!

То сміється, а то плаче гірко –
те село, що душу «запрягло»…
Розумівко! Мила Розумівко!
Найсвятіше на землі село…

жовтень 2007р. Книга "Відчай і віра"


     Перевод Инны Гавриловой

Горько плачет и смеётся звонко  –
то село,  что сердце "запрягло"...
Ты моя родная Разумовка! –
Из святейших главное село!

Там печальные прудов зерцала
неба синь ласкают в глубине...
Там меня  –  давным давно не стало :
годы промелькнули в серой мгле...

Дедов дом уже я не узнаю:
так его век долгий изменил...
Только груша та же,  но седая,
что у дома прадед посадил,
всё стоит,
но шелестит листвою
по вчерашнему печали дым:
...как встречал рассветы я весною,
...как хотел пройти " и Крым , и Рим"!
Не сбылось...
и как-то не слепилось...
Был в Крыму,  не хуже Рима там!
Может, жало сердца притупилось,
только Рим   –  мне  –  стал не по зубам...

...Пылью на дорогах босоногих  –
душу жжёт и дико стонет даль...
Из домов  –  расхристанно-убогих...
крик бежит, опередив печаль.

Вижу школу  – раненую птаху  –
нет птенцов... кого учить летать?!
Здесь мальчишкой  –  не давал я маху!–
начал здесь стихи свои писать:

про девчушку,  что с доверьем, мило
взглядом обожгла  – и свет померк...
Про Отчизну,  чей простор дал силы
так звеняще сердцу рваться вверх.
 
С храма колокол враги свалили,
те,  что звали в светлый "коммунизм".
А кресты, упав,   -  весь мир крестили...
Хохотал вослед им...ленинизм.

Вот она  –  церквушка,  словно, сказка!
К жизни возродилась и стоит:
пролилась над нею Божья ласка -
Песней в будущее звон летит.

По-над прудом – птицей в высь взлетая ,
Будит звоном каждый дом и двор...
Зов услышат люди? – Ой, не знаю !–
Или власти вновь возьмут топор-
те,  что множат на селе руины,
что чертями вылезли из мглы.
...Светлый лик затмили Украины,
взяли в плен людей и их умы,
волю Божью под себя подмяли,
сколотили гроб для всей страны...
Кружат хищною вороньей стаей,
злобной ложью крики их полны...

...Хлипкий вон  мосток
скрипит над прудом...
( В будущность ведёт иль в забытьё?)
Детство, разумовским милым чудом,
в сердце ласково стучит моём...

Горько плачет и смеётся звонко  -
то село,  что сердце "запрягло"...
Разумовка, край мой! Разумовка!  –
Ты - святое из святых село!

октябрь 2007г.Книга" Отчаянье и вера"


   18.01.2019г.