Дивним дивиться поглядом ніч.
Зазирає у вікна здалека...
Наче дИтятко ніс лелека...
Розмовляючи віч на віч.
Річ у тім що коли нема...
Мови тої що ще взиває...
Серце певно кохання крає...
Ну ж бо,мова його німа.
Загортає у попел туги...
Гірким подихом дивини...
І гукає:-Лишень майни...
Тінню щастячка,що без наруги.
І дивують майнув вітри...
Пролітаючи крізь багаття.
Квітне квітка ота,-латаття...
Хочеш щастя? Черпай...бери.
На полІ розовілого плаття...
Вбранство ранку тамує подих.
Ніжно в душі воно заходить...
Розпаливши у них багаття.
Он лелеки посіли подив...
Зранку клунки лишив під двері.
Чути дИтятка плач там ходить...
Пісня в ночі картатій сфері.
(Понкратова.О.В.)
Гiрким подихом дивини
© Copyright: Лена Грама, 2019
Свидетельство о публикации №119011509151
Свидетельство о публикации №119011509151
Рецензии