Він як хлопчик - його обличчя таке руде.
Він намріяв собі,не злічити, доріг далеких.
І у ньому сьогодні то сонце, то дощ іде.
І сідає до ніг білосніжний його лелека.
Він як хлопчик - усьому світу кричить: пусти.
Відкриває вікно - і ковтає потвітря ночі.
Він читає мене, як читають чужі листи.
І від тих таємниць щось шепоче мені, шепоче.
Він як хлопчик - гойдає хмару свою у сні.
І, здається, душа неодмінно його красива.
Він говорить про те, що казати ніхто не смів.
І у мене від нього немає у пальцях сили.
І кричить його світ, і, як вулик, вночі гуде.
І квітчає його невагомим вишневим цвітом.
Він як хлопчик - його обличчя таке руде,
наче в нього колись волошкове пірнуло літо.
І купається там, і чекає воно весни.
Сон-трави біля гір намагається цвіт зачати.
І від нього у мене лише найсолодші сни,
що чекають усі, вередливі, як я, дівчата...
як хлопчик
© Copyright: Алена Васильченко, 2019
Свидетельство о публикации №119011510405
Свидетельство о публикации №119011510405
Рецензии