А життя трива

Ой, матусе, рідна нене,болить мені серце.
Гірко на душі у мене, дай води з відерця.
Прийшла довга сіра осінь, сонечко ховає.
Сивиною неба просiнь, хмара обгортає.
Рясно в ягідки червоні, вбралася калина.
І підставила долоні ягідкам дитина.
Налетів зненацька, раптом, лютий вітер з поля.
листя обірвав із жартом, то не божа воля.
Молода красуня верба гнеться аж до долу.
Захисту чекати треба, де ж ти, моя доле?
Ще й на лихо задзвеніли топори навколо.
Люди в лісі гомоніли - пні лише - все голо.
Підрубали друга - стрімко падав любий ясен.
Та й прошепотів - Вербинко, відросту я з часом.
Не змогла без друга жити верба сиротою.
Потопила голі віти, в річці під водою.
Корінці та й залишились у землі, мов нерви.
І росточки потягнулись, до життя від верби.
Бо життя триває вічно - народжені діти
Продовжують віковічний шлях у цьому світі.
               Поспиляли дуже люто
               Геть ліси. Тривога!!! 
               Лихі люди за валюту
               Продадуть і Бога.
                Жовтень 2018 р.