Часовщик. Лина Костенко

Как утюги  чадили пароходики,
А мы искали камешки в песках.
Перемешав в той сказке годы-годики,
Где домик прятался в сирени облаках

И жил старик, манеры, как у графа.
При  черном  галстуке, не то что все деды.
Там отражало зеркало от шкафа
Графин живой колодезной  воды.

И милостью ребяческой  фортуны
Казалось нам проникнуть в этот дом.
Там было всё блестящее, латунное.
Сам Аладдин оставил лампу в нём.

Он был похож на графа Калиостро.
В руках какой-то точный инструмент.
Направив в лупу взгляд орлиный, острый,
Зубцы и винтики вращал он в тот момент.

А время рядом шло не уставало.
И птичье пенье лилось из кустов.
Он старился за маленьким "штурвалом"
От часиков вращая колесо.

Куда он плыл?  Как озеро стоячее
Средь сумерек  поблескивал трельяж.
Сгущалось время  и текло иначе.
И кто-то в темноте шепнул: - "приляг"

Крутил колёсики размеров нереальных,
Которыми минуты сочтены.
И детство его в рамочках овальных
Смотрело удивлённо со стены.

Комодик старенький подтачивала шашель*.
В углу пятном  иконка в серебре.
Воспоминанья мучили и кашель,
Да за окошком  душная сирень.

Но маятник бежал без передышки.
Гудела жалобно  басовая струна.
И разбегались цифры-муравьишки,
А он казался тенью колдуна.

К нему носили  часики лечиться.
Споткнётся стрелка-механизм устал.
Но время не должно остановиться,
И он рукою гирьку поднимал.


           -***-

Старий годинникар
Ще пароплавчики чаділи,наче праски,
ще ми шукали крем’яхи в піску, —
на пограниччі дійсності і казки
стояв той дім за хмарами бузку.

Там жив дідок, що схожий був на графа,
в краватці чорній, не як всі діди.
В трельяжі віддзеркалена карафа
була як сон криничної води.

Усмішкою дитячої фортуни
було для нас потрапити в той дім.
Там все було блискуче і латунне,
і лампу там залишив Алладін.

А той старий, достоту Каліостро,
щось прецизійне маючі в руці,
дивився в шкельце, наче кібець, гостро
і поціляв у гвинтики й зубці.

Навколо нього час лежав навалом.
Співали птиці в шибку із куща.
А він, старий, сидів як за штурвалом —
в руках крутив манюньке коліща.

Куди він плив? Немов стояче озеро,
у сутінках поблискував трельяж.
Всі механізми цокали загрозливо,
і з пітьми хтось казав йому: "Приляж!"

А він крутив малесенькі штурвали,
і плив, і плив... З якої далини?
Його дитинство в рамочках овальних
дивилося на нього зі стіни.

Крихкий комод вивірчувала шашіль.
З куточка сяяв срібний образок.
Його душили спогади і кашель,
і навіть той за вікнами бузок.

У мерехтінні маятників мідних,
коли гуділа басова струна,
над мурашинням циферок термітних
він був — як тінь старого чаклуна.

Він лікував годиннички куповані.
Час зупинявся, цокав і кульгав.
Вночі нам сходив маятник уповні,
а він тихенько гирку підтягав.



* Мебельный точильщик,жук, издающий «тикающие» звуки, часто селятся в изделиях из древесины