На неподовження договору про дружбу з РФ елегiя

Більше цього не буде:
Ермітажем не сновигатимуть наші люди,
Розкодовуючи мистецтво святе,
Що крізь сутінки воєн росте.
Більше ми не почуєм
Нові імена й голоси
Ні в чому не винних інших
З-попід кривавої роси.
Війна – скальпель, що дає відсіч і красі.
Так казали і Мікеланджело, і Фірдоусі.
Так Тютчев писав про води й місячне сяйво,
А ми заблукаємо в епіцентрі свого краю.
Бомби й музи – поєднання на десятки літ,
Чим замінити ворожих Пегасів політ,
Як пояснити дітям малим, що мова сусіда – попіл і дим?
Історія судить вкрай суворо.
Поміж народами постають гори,
Та коли відстоїмо землю свою,
Напишемо гасла у кожнім гаю.
І все ж-таки, тиша. Розбита єдність,
Імена забуті класиків щедрих.
Як їх назвати тепер
Під диктатом воєнних сфер?
Де взяти віру в слово рідних міст,
Як пробудити до нього хист?
З чого ростити нові легенди,
Як змалювати яскраві моменти?
Дружби немає. Вона – на папері слова,
Та пам’ять колишніх досягнень жива,
І коктейль у крові із широких ланів і тайги
Як тепер прочитають мої вороги?
Падає ніч на принадну столицю,
Навколо хурделиця білолиця,
Я згадую Срібний Вік, його рими прозорі,
Душа моя тоне у цьому морі.
А поряд – Шевченко і Загребельний
Ллються у серце, як провесінь; в темах –
Розлогість доріг і свобода вітрів,
Та Муза, яку хтось раніше зустрів.


© Марина Чиянова, 04.01.2019