Дивилася в очі, немов заглядала у душу,
прямісінько в серце прокралась на лапках м'яких,
закляття магічні мені муркотіла на вушко,
і раптом зникала у справах чаклунських своїх.
А потім щоразу на ганок ішла чатувати,
та кігтики спершу гострила на лапках обох,
щоб зло на поріг не пускати і щоб захищати
мій дім від настирних гостей - від жалів і тривог.
Невсипно до ранку вночі на даху чаклувала,
від хижих химер берегла неспокійний мій сон,
з зірками, як давня знайома, про все розмовляла
й торкалася місяця чорним, пухнастим хвостом.
Ні, іншої в мене такої ніколи не буде.
Вона й чаклувати і вірно любити могла.
Було б в неї дев'ять життів, як подейкують люди,
вона б їх мені неодмінно всі-всі віддала.
Пухнаста чаклунка
© Copyright: Вита Вольна, 2019
Свидетельство о публикации №119010402345
Свидетельство о публикации №119010402345
Рецензии