Редьярд Кiплiнг Месопотамiя

Редьярд Кіплінг "Месопотамія"

Вони до нас не вернуться - відважних, повних сил,
Віддали в жертву, з них зробивши прах;
Та ті, хто їх в лайні траншей безсовісно згноїв,
Невже помруть в пошані та літах?

Вони до нас не вернуться, бо їх втоптали в бруд,
Без допомоги, щоб йшли помирать;
Та тих, хто їх прирік до смерті, стратив саме тут,
Невже нам з теплих місць не позганять?

Не бачить наших мертвих нам допоки Страшний Суд,
Міць огорож не зможе поламать,
Та тим базікам владним, що людей зноїли тут,
Невже дано їм знову панувать?

Невже з грозою сплине гнів, невже пробачим їх,
Тих самих, ненависних головних,
Наверх, як спритно лізуть, щоби панував й надалi грiх,
Iз витонченістю, що є лише у них?

Нехай нам лестять й брешуть, що йде з сивини вiків,
Хай про спокуту нам наллють меди,
Невже підтримка друзів з хором їхніх боржників
Їм забезпечить успіх, як завжди?

Усім життям спокутувати їм, й по людськи жить,
Щоби позбутись плям, ганьби й зневiр;
Невже провладі Пиху з Лінню й далі нам терпіть
Безмовно, як терпіли до сих пір?
- переклад Володимира Туленка

*****
Mesopotamia BY RUDYARD KIPLING

They shall not return to us, the resolute, the young,
    The eager and whole-hearted whom we gave:
But the men who left them thriftily to die in their own dung,
    Shall they come with years and honour to the grave?

They shall not return to us, the strong men coldly slain
    In sight of help denied from day to day:
But the men who edged their agonies and chid them in their pain,
    Are they too strong and wise to put away?

Our dead shall not return to us while Day and Night divide—
    Never while the bars of sunset hold.
But the idle-minded overlings who quibbled while they died,
    Shall they thrust for high employments as of old?

Shall we only threaten and be angry for an hour?
    When the storm is ended shall we find
How softly but how swiftly they have sidled back to power
    By the favour and contrivance of their kind?

Even while they soothe us, while they promise large amends,
    Even while they make a show of fear,
Do they call upon their debtors, and take counsel with their friends,
    To conform and re-establish each career?

Their lives cannot repay us—their death could not undo—
    The shame that they have laid upon our race.
But the slothfulness that wasted and the arrogance that slew,
    Shall we leave it unabated in its place?

1917