може, нас любити навчить

По моєму дому від Сяну до Дону
породили вовки вовчат.
Пісню невідому затягнули громи,
і джерела чисті мовчать.

По моєму дому неласкаві вісті,
неласкаві люди у нім.
І зліта навколо золотаве листя,
щоб його сховати у сні.

По моєму дому не густа пшениця,
і ніхто не знає про те.
На моєму полі висохла криниця,
квітка без води не росте.

У моєму домі із мовчання брила,
гордості і пихи стіна.
Він зомлів від втоми, не розправив крила,
наче крил у нього нема...

Відчиняє двері білий місяць тихо,
колисає всіх немовлят.
І обійма ночі подарують втіху
та чарівних двох янголят.

Ті злетять по дому, сірому, блідому
та і нас летіти навчать.
І колись-то буде солодко у ньому
для його малих лелечат.

І усі навколо янголів чекають
і про щось говорять до них.
Янголи навколо в темряві блукають
взимку, восени, навесні...

У моєму домі все, що людям треба;
є за що молитись вночі.
І Різдвяна зірка запалає з неба:
може, нас любити навчить...