Незнайомка Олександр Блок переклад

Увечері над ресторанами
В повітрі тополиний пух,
І править вигуками п’яними
Весняний і розтлінний дух.

Удалині десь над провулками
І над нудьгою сірих дач
Висить рум’яний місяць булкою
І чується дитячий плач.

Щовечора поза шлагбаумами,
Заламуючи котелки,
Серед канав гуляють з дамами
Відомі тут жартівники.

На озері скрип втаємничений,
Лунає там жіночий виск,
У небі, до усього привчений,
Безглуздо покривився диск.

Щоразу друга там єдиного
У склянці бачу відблиск мій.
Він рідиною старовинною,
Як я, впокорений, глухий.

А поряд, біля ближніх столиків
Лакеї заспані стирчать.
П’яниці із очима кроликів
«In vino veritas!*» кричать.

Щовечора, в час установлений
(Чи все це мариться мені?),
Дівочий стан, шовками скований,
Пливе в туманному вікні.

Пройшовши тихо поміж п’яними,
Все без супутників, одна,
Духами віючи й туманами,
Вона сідає до вікна.

І манять древніми повір’ями
Її пружинисті шовки,
І капелюх з жалобним пір’ям,
Персні тендітної руки.

Чудною близькістю прикований,
Дивлюся за густу вуаль,
І бачу берег зачарований
Та чарівливо-сизу даль.

Чужі жалі мені довірені
І сонце, що на всіх одно.
Усі душі моєї звивини
Пронизує терпке вино.

І пера страуса похилені
Хитаються у мозку тут,
І очі сині, мов задимлені,
На тому березі цвітуть.

Цей скарб в душі моїй заховано.
І ключ довірено мені!
Послухай, п’яне ти страховисько!
Я знаю: істина в вині!

*"Істина у вині!" (з латин.)

26.12.2018

Примітки: Оригінал вірша Олександра Блока

НЕЗНАКОМКА

По вечерам над ресторанами
Горячий воздух дик и глух,
И правит окриками пьяными
Весенний и тлетворный дух.

Вдали, над пылью переулочной,
Над скукой загородных дач,
Чуть золотится крендель булочный,
И раздаётся детский плач.

И каждый вечер, за шлагбаумами
Заламывая котелки,
Среди канав гуляют с дамами
Испытанные остряки.

Над озером скрипят уключены,
И раздаётся женский визг,
А в небе, ко всему приученный,
Бессмысленно кривится диск.

И каждый вечер друг единственный
В моём стакане отражён
И влагой терпкой и таинственной,
Как я, смирён и оглушён.

А рядом у соседних столиков
Лакеи сонные торчат,
И пьяницы с глазами кроликов
«In vino veritas!»* кричат.

И каждый вечер, в час назначенный
(Иль это только снится мне?),
Девичий стан, шелками схваченный,
В туманном движется окне.

И веют древними поверьями
Ёё упругие шелка,
И шляпа с траурными перьями,
И в кольцах узкая рука.

И странной близостью закованный.
Смотрю за тёмную вуаль,
И вижу берег очарованный
И очарованную даль.

Глухие тайны мне поручены,
Мне чьё-то солнце вручено,
И все души моей излучины
Пронзило терпкое вино.

И перья страуса  склонённые
В моём качаются мозгу,
И очи синие бездонные
Цветут на дальнем берегу.

В моей душе лежит сокровище,
И ключ доверен только мне!
Ты право, пьяное чудовище!
Я знаю: истина в вине.

*«Истина в вине!» ( С литын.)

24.01.1906