Покійній мамі
Не можу я повірити у те,
Що мертва ти… Ця заметіль мете,
Неначе я один у цілім світі.
Так важко… Ось ти є – й тебе нема,
Довкола порожнечина німа,
І нікому мене зігріти.
Сніжинок хрестики лягають на хрести.
Куди мені, куди мені вже йти…
Я тут стою між Богом та землею.
Невже спроможні ми тоді цінить,
Коли втрачаємо? Розіп’яте болить,
Коли душа спотворена німіє.
Колись, такої ж чорної зими,
Своє життя, немов з гачка зніму,
І закричу до Бога тим, що маю:
Сирітством і самотністю, рядком,
Там, де любов, як віти над струмком,
До Всесвіту обличчя підіймає.
Усім, що залишається мені:
Провиною, згасаючи, бриніть,
І мертві очі ніжно цілувати.
Лягти в траву обличчям на весні,
З останніх сил, мов у смертельнім сні,
Промовити про себе тихо: « Мати…»
2012р
Не можу я повiрити у те...
© Copyright: Андреев Виктор, 2018
Свидетельство о публикации №118123009573
Свидетельство о публикации №118123009573
Рецензии
Глубокое и точное по ощущениям стихотворение. Хорошо сделано. И прочувствованно.
С Новым годом!Эта печаль с нами, но жизнь продолжается, пусть им там будет светло от того, что мы помним о них.И нам пусть будет тут ещё чем заняться.
Лика Поо 31.12.2018 16:37 • Заявить о нарушении
С Новым годом!Эта печаль с нами, но жизнь продолжается, пусть им там будет светло от того, что мы помним о них.И нам пусть будет тут ещё чем заняться.
Лика Поо 31.12.2018 16:37 • Заявить о нарушении