Людмила Юферова. Куда иду? Не знаю

Доходит боль до пальчиков руки…
Вот сердце разорвётся – сердцу жарко!
Последние порвались сапоги,
Не новые они, с «гуманитарки».

Всё лучшее для доченьки, ей всё.
Своё пальтишко неприглядным стало…
Декабрьский ветер стужу нам несёт.
Снежинки падают. Душа устала.

А дочка не заходит, не впервой,
Болит ли что, про хлеб узнать не хочет,
Не грустно ли в квартире мне одной,
Как сны меня кошмарят, нет уж мочи.

В моем кармане пусто – ни гроша.
И снег в лицо, и белизна без края.
Куда зовёт, поранена душа?
Беседой надо бы согреться, знаю.

Вот и бреду в мороз в глухой ночи…
Ветра, снега, снега – и всё без края. 
А мысли хлещут резко, хоть кричи…
Кто ждёт меня? Подумала. Не знаю.

/Перевела с украинского языка Инесса Соколова/
--

Отригинал

Автор: Людмила Юферова, Украина

Куди iду? Не знаю...

Стікає біль по пальчиках руки…
От серце розірветься – серцю жарко!
Зносилися останні чобітки,
Новими не були – «з гуманітарки».

Бо все – для доні, бо для доні – все!
Зносилося пальто моє благеньке…
Грудневий вітер холоди несе,
Сніжинка кожна падає і дзенька.

А доня не зайде і не спита,
Чи що болить, чи хліб є в мене в хаті,
Чи не з’їдає душу самота,
Чи лізуть сни у вікна пелехаті.

В моїй кишені пусто – ні гроша.
І сніг в лице, і білина – до неба.
Куди бредеш, поранена душа?
Тобі сховатись від негоди треба.

От і бреду в морозну синю ніч…
Вітри й сніги – сніги до небокраю.
Як різки, хлищуть думи зусібіч…
Куди іду ? Не знаю.

http://www.stihi.ru/2018/12/27/8989