Куля драгуна

Байки про запорожців та як вони воювали під Білою Горою біля Праги
 8 листопада 1620року на боці цісарського війська,козаки на чолі з Гасан Тарасом
(Тарас Трясило)взяли з бою 53 стяги .

 Куля драгуна мов гачок
Мене зняла з коня до степу.
Подяка майстру-зброяру
За панцир,мов у друшляку
Стогнали-лопотіли ребра
Та степ м"якенько,чагарник
Мов ковдрою встелив,зустрінув.
Та вибух поряд-щастя гей!-
Мозки в гілля-птахам на зустріч!

 Мабуть контузія. Так тоскно,
Запамороки розум йде.
І темрява накрила очі:
Я хочу світла! Це кінець...
Аж чую шепіт,кліпнув оком
Та в сутінках усі рябі
І вуха цупко насторожі:
Чи може чую-то чи ні,
То хтось у бубна б"є...
То де я? Де побратими?
Тиша лиш.

 Частина 1.Тиша та дзвони

 А тиша скрізь.Та ні,чийсь шепіт
Немов луна:-Стривай,зажди.
Куди побіг? На кінь к султану!
У відповідь:-Та не кричи...
От олух,кажу- не барися...
Якийсь вогонь,в очах вуглі-
Ворожа сила за стіною,
Пече у скронях...Зброя де?
Чи може той,зараз в полоні?
Поки не мерць- козаче ще!
Намацав кухоль у долоні-
Надій останній вогнь пала,
А спрага щелепи аж зводить,
З дзвінниці хвіртка у мозках,
Йой-йой,я чую лаври дзвони
Чи калатаю за ченця?

 Знов шепіт:-Змовк козак,не бійся!
Поглянь,бо маєм стерегти.
Хутчіш давай,потім к султану...
Від свічки темрява здригнулась,
В долоні кухоль аж тремтить-
І ось до мене хтось прямує,
Гарненько запахтив часник,
Ще оком мружить з переляку...
Так це я майстер лікувать!

 Аж зойк пішов- таке відлуння!
Не кухоль-справжня булава!
Він впав,схопився за підлогу-
І знову виріс мов той хорт,
Та цвинтар вже з червоним рогом,
То я й приклався ще разок!
Як зараз бачу його очі
Які зійшлися у кути,
Легеньких янголів підлоги
Які вгамовували пил,
Як рахував терени-щогли-
Сторчма,благаючи, летів.

 Той лемент страху,як він йойкнув,
Усіх в окрузі перейняв!
Репетував кружля підлогой,
Яка тікаючи з під ніг
Квітчала гулю з кожним кроком,
Ой боже!-в кожному куті.

 Він причитав-гнусавив м"яко
Немов на сповіді д"якон.
Я ворухнувсь-він благим матом
На поміч звав зверхи Його.
Я крутив вуса!- як примчала
Немов жандарми попаддя.
Вона згадала мою матір,
Рідню та деких не місцян
І пригрозила що вже скоро-
Того,розверзнеться земля!

 Якби її слова до бога,
То Ной не жалівсь на потоп.
Хіба струмок що у ярочку?
Ой чорнорота! Хай їй чорт!
То я їй кажу:перевертень,
Оцей хлопчина,зрада тут.
Вона у відповідь:лапшину
На вуха тут не подають!
-Я ясно чув:-На кінь!К султану!
-Ведмідь ті вуха шанував-
Накінь сутану-
Дитина скоро прийме сан!
О Боже згоден,-вуха пухнуть,-
Я мабуть схибив,то бува.
       
 Частина 2.Чи то кав"рня,чи то шинок?

 -От у кав"ярні що за рогом
Почула за одним столом:
У отамана Козолупа
Великий табір за яром,
Казна,мушкети,хвальконети
І варта считана-мала,
Схопити їх треба зненацька
Поки хроплять,треба зрання.

 -Кажу сумнівні тії люди.
Та розум каже:сумнів є,
Бо жінка то суцільне бре...
От перевірка конче треба,
Попри контузію іду.
В кав"ярні бачу мало люду,
Сумнівні-маркітанти це.
Усе про всіх-
Де військо бродить,
Куди обози чи майно,
Найкращі шпигуни Європи-
То гендляр Мойша й син його.

 А капосні мов пройди кляті
Де дзвін дукатів там вони.
Підсажуюсь,моргаю оком
Мов все те добре:всі свої,
Але пістолі на край столу
Поклав,щоб бачили вони-
Розмова буде вкрай серйозна:
-Жатецький козел принесіть!

 Якби ви бачили! Мов пава
Вона несе з пивом кружки.
Забув кажу про все на світі,
Коли кружки на стіл зійшли,
Бо панна вельми була файна-
І повна пазуха цицьок,-
Заголосив від спраги розум!-
Похитуючись- розум змовк!

 А талія? Пояс з трояндой-
І ласий погляд в юбках вщух.
Вона пішла. Ми під гіпнозом:
-Що то було? Язик розпух,
Бо пиво як ми проковтнули
Ніхто не бачив. -Що це Мойша?
-То Катарина,янгол тут.
-Ще пива!-гаркнули,знов дива
Перед очима шлях сяйнув.

 Чого брехати-всяке бачив!
Але малинові дзвони
Та співи янголів за нею-
Такеє вперше я відчув.
На площі ще козел не мекал
Як гендляр з сином на гачку:
-Про отамана Козолупа
Кому казав миршавий щур?

 Що беньки витріщив? Все знаю.
Пістоль не вибачить брехні.
-Та я ні слова про козаків,
То лише п"яні балачки:
Кому та манна? Коза глупа-У отамана Козолупа
Великі ратиці на корм.-Великий табір за яром:
Коза,-мух жерти? Хвалько-мека!- Казна,мушкети,хвальконети
І вартість? Считана мала -І варта считана мала,
Схопить її треба зненацька -Схопити їх треба зненацька
Поки хроплять,це-слуги, -Поки хроплять
Треба зрання            -Треба зрання.

 Хто зна що коїться в думках,
Коли звабливе впаде в око?
До Катарини тягне хміль!
-Там два рейтари -охорона!
Що півні під дверима риють,
Волтузяться на кулаках.
Егеж,цукерочка на смак!
Та тільки чують:-Пива! Як
Їх чарівник створив стовпами.

 От шинок шинком,ні не так,
Кажу що зараз в лихоліття
Знайти кав"ярню чи корчму
Немов шукать скарби потрібно.
Війна розподіляє час:
Життя у сумі чи нагоді,
Хтось став героєм,хтось-пропав,
А дехто-в шинку колобродить,
Розвагами наповнив час.

 Війська снують туди-сюди:
Чи мушкетери,чи рейтари,
Драгуни чи орда-татари
І кожен має прихопить,
Бо то війна,вона ласкава.
А ласий погляд у вояк-
Зайде у шинок і закляк:
Іде та квітне молодиця,

 А пиво - з джерела водиця,
Хмільна звитяга-п"єш медок,
Бо зір у теренах цицьок.
От де до ранку зачаїться,
Ой ласував би між квіток.
А чом би ні?

 Та зась Вам,штрудель не зпекти?
Чого бажаєте сіньори?-
І молотило межі очі.
Зірки спалахнули і ніч,
Навкрила чарами темряви,
Пояснюю- спинила біг
За сяйвом граючих зірками.

Частина 3.Диявол у спідниці

 Ласий шматочок,не кажи?
Диявол мабуть був в спідниці?
Тож тихо лізу до вікна,
Шибки тихенько відхиляю,
Заліз,а янголи не сплять!
Стоїть підперла руки в боки,
Запитує:-Чого закляк?
Тож підеш сам чи підштовхнути?

 Всіх лицарів в свідки зібрав,
Прошу уклінно:
-О файна пані Катарино!
Зажди карати,охолонь.
Твоїх очей нещадна сила
Звела мене на цей вогонь.
Немає сили відсахнутись,
Якіїсь чари мов зверхи.

 -То може пиво надихає?
-Та ні,бо яснії думки.
Як тебе бачу світ співає,
А ніч дарує зорепад.
Зірки шепочуть:-Ти чарівна!
Для тебе хочу я співать!

 Здійняла брови та всміхнулась:
-В шинку багацько співаків.
Такі затягують тут співи-
Отара в стайні на диби!
-Чую іронію,всміхайся!
Тобі належить світ тих мрій
Коли шепочуть на ніч зорі,
Де місяць човником відплив
В країну мрій,жадань,захоплень!


 Де погляд твій-натхнення подих!
Його довгі роки чекав,
Жадав побачити...-Побачив!?
Годі базікати,вже йди.
Подарував вніч добрий настрій,-
Та я незчувсь,обняв її:
Мов тепла хвиля мить спокуси
Затьмарила,в мозках хрущі
Чарівну музику виводять.

 Яка спокуса!? Хоч лети!!!
Пала в обіймах Катарина,
Гнучкеє тіло аж тремтить
Та вогники як спалахнули,-
Диявола мабуть схопив.
Немов змія вона пручалась,
Як вирвалась не мала сил.

 В очах бриніли діаманти,
Бо замахнулась аж до сліз,
То вскрикнула і поточилась,
Що ледве встиг її схопить.
На ліжко цю несу красуню,
Рясніють слози,голосить.
-Та не реви,бо серце краєш!-
Щоб обережно вкласти панну,-

 -Не бійсь-не скривджу,бо жадаю
Очей твоїх почути піснь!
-Усі так кажуть,потім лізуть-
Хочуть довести до гріха.
Лиш завдяки братам-рейтарам
Чесноту пані зберегла.
Зови братів та йди приблудо!
-Не репетуй,-прошу красуню,-
Скоріше треба лікувать.

 На поперек потрібні склянки.
Де в тебе склянки,сіль,вода?
-На лікаря не схож? -Це правда!
Сіль у мішечок- нагріваю,
У казані кипить вода.
-Закочуй свитку панна мила,
Ховає очі:-Я не дам! Одужую,
Мені вже краще.
Від болі сльози з джерела.

 -Не сперечайсь,як полікую
То врода вернеться твоя.
Бо ти мов квітка серед лісу,
Де хащі,звіри навкруги,
За посмішку твою на лихо
Серце,повір,тіка з війни.

 Щось сперечалась та бубніла,
А потім зойки та ревла,
Серед масажу її тіло
З бажанням вельми споглядав.
Хоч і ховала всі принади
Та зверхи хтось творив дива,
Кажу що мої шаровари
Мало не луснули з гріха.

 Бо поперек дівчини вабить,
По талії масую кралю,
А погляд в сподньому зника.
Диявол спонука в думках:
-Що гави ловиш? Геть панчохи!
Під рюші лізть свербить рука.

 -Не йди,-промовила вона
Та діаманти у очах.
Ті карі очі піснь світанку
Звали почути.-Йой,пора!
Тупцюю мов ведмідь на ганку:
Хочу піти-душа верта!
-Я позбираю діаманти,-
Рукою зняв сльози з лиця.

 -Залишу їх собі на згадку,
Якщо дозволиш? -Не вертай.
Ти образок візьми на згадку.
Від лиха серце відверта.
Взяв у долоні її руку
І поцілунками благав
Чекати,бо тоді приїду
Коли закінчиться війна.

 -Не обіцяй,-сумнії очі
Що серце краять,-йде війна.
Залишишся як спомин:хвацьким,
Але вдержати не змогла.
Ведмежу шкіру їй накинув
І на добраніч цілував.
Пішов як був через фіранку,
За рогом маркітант чека.
-Коней привів,думкав рейтари
Зараз намнуть тобі бока.

 -Годі брехати. Бачив тебе-
Мов дупа у вікні стирчав.
Якщо почую що десь крякнеш,
То відспівають на віка.
-Та я могила! -Без сумніву!
Гляди уважно за неї,
Бо наскрізь бачу хитрий писок
За здалегідь наїсть свинця.

 -Навіщо пану смерть моя?
Табір богемців я покажу,
За дівчиною споглядать,
То прошу пана якщо треба,
До змоги гроші заховать?
-Тобі довірити дукати
Чи Катариной споглядать?

 -Війна,отож бува всіляке-
Її на коней і тікать.
-Сховати зможеш? От халепа!
Людина тут надійна треба.
-Які вам докази іще?
Ворожий табір-за горою,
Їх кількість це без балачок,
Очима бачив всі шелепи.

 Бо Мойша,кажу,їх частує,
За кожен шлунок маю кошт,
Воли з обозу чи кіннота...
-Та добре,вмовив. Дзвін дукатів
Кажи,наврочує? Чи ні?
Срібло дукатів надихало...
-Та ні,достатньо,звістку дам.
-Бо мене сумнів брати став.
Якщо все вийде-буде вдвічі,
А ні,то голову відтям...

 Вона примарилась мені
Немов ті янголи з за хмари,
А спів веде за обрій мрій
І ошелешено чекаєш,
Бо серце каже: Війні-ні!
Затям на згадку:
Яку довіру маєш всім,
Така й тобі буде довіра.
У кожного свій рій бажань,
Своє відношення до марень,
Де світло сяє для нього,
А іншим мабуть заважає!

Частина 4. Біла Гора

 Військовий табір по ночі
Нагадує бджолиний вулик:
Туди-сюди мов бджоли ті
Снують мов привиди-вояки,
Хто-їсть,хто-спить або хропе,
Рейтари повели коней,
Той-лезо алебарди гне,
А хтось мугикає-співає...

 Прямую к Тіллі.Він найняв
Кінноту нашу-запорожців,
Дукати у думках дзвенять,
Таки воюємо за гроші.
-Вельможний пане генерал
Провірені новини маю-
Богемці вивели війська,
За Білою Горою табір.

 -Нарешті шпага та мушкет
На вагах пива та кагора.
-То прошу пана бунт якийсь?
-То в Празі святкували пиво!
Де герцог скасував кагор,
А Папа римський обурився!
А герцог знову:Я-король!
Напою пивом всю Європу!

 Хмільна іронія війни-
Вино та пиво посварились!
-Вельможний граф,гарні новини:
Ми перестрінули обоз,
Що віз лопати та сокири,
Де охорону перебили,
Тому кажу про головне-
Богемці будуть без укріпдень.

 Командувач їх-учень Альби,
Голандський бойовий порядок,
Де суміш треба поєднать-
Списи місцевих городян
Та мушкетерів-ветеранів,
То німці-вміють воювать.
Та кавалерія-угорці,
Лиха подія на полях.

 Та Тіллі зсунув парика
І посміхнувся,крутить вуса:
-Якщо укріплень в них нема,
Іспанські терції-свиня
Що вдерлася,а там-калюжа!
Бо пушка та мушкет без списа,
Як кружку пива вилить в тісто.
Усе до випічки -на кшталт,
Та зась вам,штруделя нема!

 Слухай наказ:Прикриєш зразу-
На луги вилетиш зрання,
Та обережно,бо в тумані
Завіса- аби налякать!
Поки прочухають зади,
Як терції підуть до битви.
Чекай угорців,не спіши,
Їх переймеш,не лови гави!

 А що було? Туман по ранку
Пішов,фельдмаршал Бюкуа
Коли війська стали до битви
Побачив ворога на страх
І скликав раду-поговіти.
А запорожці у цей час
На лузі кіньми гарцювали,
Де ворог пиво видихав,
Дивився як ми шикувались.

 Знамення зверхи-чую лемент!
То Домінік-папський легат
Почав благати кари з неба.
Прокльони декому натхнення!
Яка порада!
От грім гармат мені нарада:
Потреба чуба зберегти!

 Та рада чуха парики,
Лиш Тіллі лицарем вродився.
Його наказ-пішли полки!
Іспанські терції тараном
Чавили всіх з свого путі
Де лиш відвага мушкетерів,
Мій капелюх в пошану їм,
Спинили наступ.-Гей до битви!-
То я козаків в бій повів.

 Куди побігли пивовари?
Де грізні списи "їжаків"?
Лиш чуємо ми лемент швабський,
Рубаєм мушкетерів стрій.
Та сурми кличуть:нам відхід!
Ховаємось за стінку терцій,
Щоб перевести подих свій.

 -Пішла кіннота!-
То зустрічаємо угорців,
Де брязкіт сталі від шабель
Дарує іскри-вогник зверхи,
Так ми шануємо гостей.
Кого ми тільки не рубали,
Мов ту капусту посікли-
Рейтар,гусар,драгун угорських,
А потім били втікачів,

 На гвардію шли на рисях,
Коротка стичка,геть побігли.
Шатро с знаменом короля,
Девіз,бач стрічка золота,
Мов приз завзяття захопили!
Угорських стягів-38,
Піхоти чеської лиш 5,
Знамен рейтарських бачу 9,
А ще-знамено короля!

 Радів суворий Бюкуа
Та все рішав ретельний Тіллі:
На Прагу!Треба покарать!
Капітулювала-і спалили!
Тож Біла Гора вкрила славой
Козацтво,Тіллі,терцій стрій.
Богемське військо більш збиралось,
Зо дві години розбіжалось,
Немов сайгаки-не здогнати,
Так виснажили ми коней!

 За двадцять тисяч вояків,
Гармати,зброя,пиха панства-
Все зникло мов чарівний сон.
Куди пощез Зимній король?
Козел жатецький! Пиво де?!
Налякана чекала Прага!

 Захисники пішли всі геть.
А ми вже грюкаємо в двері:
Зараз на приступа підем!
І злата Прага поступилась
Та бідолашна кров"ю вмилась.
Це погром! Йой,як вона палала!
Болюча пляма серце крає:
Навіщо знищуєм? Навіщо?
Беззахисні вони благали!
Стара не чує!Невблаганна!

Частина 5.Казача вдача.

 Не дочекалась багатьох
З походу ненька-земле рідна.
Пішли з любов"ю у пісні
Чубаті хлопці-козаченьки
За їх пригоди на війні,
За славні подвиги і вчинки.

 Згадають в піснях чи байках
За отамана Козолупа,
Геть довжелезну булаву
Запам"ятала вся Європа:
У вирій бою він летів
Немов в сорочці народився,
А як ставали на бівак-
От мружив оком,як без того-
Найкраща дівчина у нього!

 Йшов отаманом у похід,
Але знайшла у полі куля
І згас казачий славний рід!
Слава Івану! А ще- Івану Омеляну,
Миколі Дзюбі,Гриць Богун
Від двох рейтарів відбивався,
А третій-клеймором проткнув,
Пропала голова козача!

 Не зміг допомогти завчасно,
Загибель бачив Черпака.
Вже сивий дід-першим ввірвався
І взяв знамено короля!
Ой рано бросив він щита-
Радо всміхався!
Як арбалетова стріла- забрала вдачу...

 Минає час. Йдемо додому-
Піхота,вершники,обоз,
Гармати та до них набої,
В возах-захоплене майно-
Чи на волах або на конях,
З багатой здобиччю йдемо.

 Цупко оглядую ряди-
Один до одного кремезні
І серцем велетні-дуби,
Хоч норовливі мов хорти
Та відчайдухи- геть усі,
Як не соколи то орли.
Та боронь боже не лелеки!

 Попереду сиві діди-
Чарівний гаманець в час скрути.
На попит- опит чи жарти,
У колі-впевнена порада,
Плече товариша в бою,
А коли треба-певна мапа:
Кмітливий Колот,Решетняк,
Василь Андрейченко,Тичина,
Хитрун Захаров каже щось,
А Сербуленко,це-арап,
За згоди головою маше.

 Василь Зарудній- той чека,
А потім лізе,от чортяка!-
І спорить,бо він теж все зна.
Знайомі вуса сторчма стали.
Ти бач,а Войченко мовчить!
- Та ні,Василю- Сашко мовив,
-Захар правий,ти-не бреши.
Заруднього- мов рогом бик:
-А ти не лізь! Тебе питають?

 -А я що-брила кам"яна?
Сюди поглянь-на коні їду!
-Не запрягай!
Їх слухати- ковтати мед,-
Така на серці насолода!
Та серце тягне до обоза-
Там Катарина у возку.

 Війна- війной,жінку додому
У степи рідні привезу.
Є в хаті добра господиня-
Є країна! А будувать чи боронити?
На все про все потрібен час:
Якщо вареники хоч їсти,
То годі вже байдикувать!

Епілог.

Був наказним у Козолупа,
Пішов Іван-став отаманом,
Чого брехать-повоювали-
Від Праги-к Дюнкерку дійшли!
Багата здобич,це не жарти
Про найцінніше не питайте
Привіз троянду у возку,
Мабуть війна вже не для мене.
Обридло-степ серце зове.
-Дістань із діжки кавунця,
От смакота!Бач Катарино,
Якби не куля та драгуна-
То не знайшов би я тебе!

Дмитро Черпак,Мамай Микола,
Василь Андрійченко,Богун,-
Розсудливі були,відважні
Сашко Бартецький,Іван Танський
Микола Дзюба,Омелян...
Мабуть зверхи сидять на зірках
Палять тютюн.Чумацький шлях,
Під їхнім поглядом уважним,
Не має спочивать козак.