Балада про серце

Кажуть здавна добрі люди:
Сатана жене до Бога,
Бо важка уверх дорога,
Люди ж прагнуть більше вниз,
І, лінуючись, блукають
По землі, як по тарілці,
В пошуках земного хліба.
Сатана ж їм дошкуляє:
Там розірве, роз'єднає,
Тут обдурить, там вкраде.
І обуренії люди,
В пошуках земної правди,
В Божу Правду прозрівають!
Отже, Темний хоч і дурить,
Та все вверх, уверх штовхає,
Щоб зуміли зрозуміть:
Лиш Любов людей єднає,
Лиш вона святе творить!

Де ж домівка злої сили?
Де вона так тепло спить?
Де ховається й рипить?
Звідки набирає сили,
Щоб підлеглих з світу зжить
Та довести до могили?
В серці людськім, злом повитим,
Що так щедро проклинає!
Сатана, хоч і рогатий,
Та чудово справу знає:
Де сховається він краще?
Де його не відшукати?!

Отже, правду кажуть мудрі:
Якщо серцем Бог не править,
Там лиш “темрява” живе,
Що плутує і лукавить.
А лукаве родить чорне,
Чорне й родить Сатану,
Що втяга нас у війну.
Так ведеться спокон віку:
Чорт з середини кричить,
Зло пряде і злом сичить,
І калічить чоловіка.

Так давайте ж, добрі люди,
Не шукати чорта всюди,
А шукати лиш в собі.
Та вдивлятися у серце –
Воно палке чи сліпе,
Воно любить чи кляне,
Воно близьким помагає,
Чи себе лиш визнає
І руками, як граблями,
Все до себе загрібає?

Добре  в серце зазирніть!
Не в чуже, у власне серце.
Як побачите, що темне,
Помоліться добре Богу,
Сповідайтеся йому,
Та вперед, мерщій, в дорогу,
Що до Бога нас веде
Через темряву й пітьму.

Засвітіть у серці Правду!
Хай вона добром палає.
Та покличте в серце Радість!
Добру посмішку знайдіть!
І відкрийте серце людям -
Хай воно для них горить!
Бо в Любові, лиш в Любові,
Лиш Любов'ю Бог творить!!

Сатана ж цього не любить!
Ох, не любить: всіх кляне,
І хворіє, і марніє,
Та до серця - зась йому,
Якщо в серці живуть люди,
Якщо в серці - Божий Світ.
Сатана стає все меншим,
Все безсилішим, кволішим...
А Любов все виростає,
Все освітлює Вогонь,
Той, що сіро-чорну зграю
Спалить вщент навіки-вічні,
Щоб зросло тепло долонь!

Щоб з'єдналися одвічні
Вороги та ті нелюби,
В яких правив сатана!
Як не буде в нього хати,
Як не будем з ним дружить,
Мусить він від нас втікати,
Бо в любові він згорить.

Отже, серце - та хатина,
Де свята зроста людина,
Де живе і пекло, й рай.
Так що, друже, вибирай!
Та до віку пам'ятай:
Лиш горнилом свого серця,
В єдності, в любові -
б р а т с т в о м,
На Землі збудуєм рай!

Чаша с пылающим огнем - символ огня любви, которым пылает любящее сердце!
Только так живя, человек может быть здоровым.
Огонь сердца защищает человека от любых болезней и всякая болезнь показывает что сердце не горит пламенем любви.