Володимир Висоцький А я не встиг подорожнiй щоденн

Володимир Висоцький "А я не встиг" (подорожнiй щоденник)

В собі сам бовтаюсь, неначе  камінь в торбі,
І намагаюсь розірватись на шматки,
Сховав свою тугу в скорботнiй робi,
Зберігши загадкової туги.

Вже стiльки відкривали Новий Світ
А весь Старий розбили на квадрати.
Пропала таємничість пірамід,
До біса йдуть гусари та пірати.

Прийшла пора, де неук всюди свiй,
Розбито все в стрункі шеренги гожi.
Нові ідеї продають за гроші,
І більш нема на "Еврику" надій.

Всі мої скелі вітрами поголенo,
На них себе ламати запiзнивсь.
Моє в Клондайку вибрали все золото,
Не майорiє чорний прапор, як колись.

Під мулом погнили казкові струги,
І могікан останніх замели.
Контрабандистські всi мої фелюги
Сухими ребрами лежать на мілині.

Висять кинджали добрі в закутку
Так щільно в піхвах, що не втиснуть поміж.
Мій пліт папірусний - надiй остання здобич -
Розбила хвиля в трісочку легку. 

Геть iз рядів моїх партнери вибули,
Для мрій та ворожiнь вдалось зрости.
Усі мої великі бали вибили,
Спалили за собою всі мости.

Азартних ігор нинi не знайти,
Авантюристів всіх мастей та рангів.
Худобу стали в преріях пасти,
Де коні - то пародія мустангів.

І відбулися всі мої дуелі,
Де участь поважав би я за честь.
З'явившихся на виклик - вище стелі,
Віддали переваги ще з нашесть.

Спокійно обійшлись без нас сволотники, -
Усі, хто нам гадючив все життя.
І по щоках лупцьованi мерзотники
Безсовісно пішли в небуття.

Не встиг я прокричати: "До барьєру!",
За залп в Дантеса зараз все віддам.
Що залишилось? Викрасти химеру
З туманного собору Нотр-Дам?

В  століттях інших, у роках та місяцях
Жінки мої віджити встигли, жах!
В моєму лiжку iнший зараз тiшиться,
Де б я хотів кохать - і так, і в снах.

Захоплені всі мої одра смертнії,
Будь це сніги, трава, де в грiх вжене.
Заплакані ж бо сестри милосердiя
В госпіталях обмили не мене.

Всiх друзів пересіяно крізь решето.
Дістались їм чи Літа, або ж Прана.
Життя природньо не змогли завершити:
Протиприродньо, й непрородньорано.

Життя скiнчилось в iнших бiля рей,
Не визнавши провин, не знявши плаття.
І, вигукнув хвалу, а не прокляття,
Спокійно келих випили оцей.

Всi iнші знали, винайшли, наскочили ...
До того ж всі на зльоті, в розквіт лiт
Відплавали, співали й напророчили.
А я не встиг, прогавивши свій зліт.
- переклад Володимира Туленка

*********
Владимир Высоцкий "Я не успел" (дорожный дневник)

Болтаюсь сам в себе, как камень в торбе,
И силюсь разорваться на куски,
Придав своей тоске значенье скорби,
Но сохранив загадочность тоски.

Свет Новый не единожды открыт,
А Старый весь разбили на квадраты.
К ногам упали тайны пирамид,
К чертям пошли гусары и пираты.

Пришла пора всезнающих невежд,
Всё выстроено в стройные шеренги.
За новые идеи платят деньги,
И больше нет на "эврику" надежд.

Все мои скалы ветры гладко выбрили,
Я опоздал ломать себя на них.
Всё золото моё в Клондайке выбрали,
Мой чёрный флаг в безветрии поник.

Под илом сгнили сказочные струги,
И могикан последних замели.
Мои контрабандистские фелюги
Сухие рёбра сушат на мели.

Висят кинжалы добрые в углу
Так плотно в ножнах, что не втиснусь между.
Мой плот папирусный — последнюю надежду —
Волна в щепы разбила об скалу.

Вон из рядов мои партнёры выбыли,
У них сбылись гаданья и мечты.
Все крупные очки они повыбили
И за собою подожгли мосты.

Азартных игр теперь наперечёт,
Авантюристов всех мастей и рангов.
По прериям пасут домашний скот,
Там кони пародируют мустангов.

И состоялись все мои дуэли,
Где б я почёл участие за честь.
Там вызвать и явиться — все успели,
Всё предпочли, что можно предпочесть.

Спокойно обошлись без нашей помощи
Все те, кто дело сделали моё.
И по щекам отхлёстанные сволочи
Бессовестно ушли в небытиё.

Я не успел произнести: "К барьеру!",
А я за залп в Дантеса всё отдам.
Что мне осталось? Разве красть химеру
С туманного собора Нотр-Дам?

В других веках, годах и месяцах
Все женщины мои отжить успели.
Позанимали все мои постели,
Где б я хотел любить — и так, и в снах.

Захвачены все мои одра смертные,
Будь это снег, трава иль простыня.
Заплаканные сёстры милосердия
В госпиталях обмыли не меня.

Мои друзья ушли сквозь решето.
Им всем досталась Лета или Прана.
Естественною смертию — никто,
Все противоестественно и рано.

Иные жизнь закончили свою,
Не осознав вины, не скинув платья.
И, выкрикнув хвалу, а не проклятья,
Спокойно чашу выпили сию.

Другие знали, ведали и прочее...
Но все они на взлёте, в нужный год
Отплавали, отпели, отпророчили.
Я не успел, я прозевал свой взлёт.