Живу в селi... Людмила Юферова

   Перевод с украинского

       Оригинал:

Живу в селі… За що така покара?
Яке село – лиш прихисток дерев!
На серце тисне обважніла хмара,
Спиняє дух і рве останній нерв.

Ані душі! І вулиця у хмелю,
Заплетені дерева і двори…
Стріляє вітер градом децибелів
І з реготом зривається згори.

І кожен день тут бродять страх і лихо!
Здається, обнулився білий світ!
І тіні мертвих, злякані і тихі,
Мені одній вдивляються услід.

Як далі жити? Утечу! Покину!
Тут сто віків заходиться плачем!
Тут навіть сон із присмаком тернини –
Такий тривожний і болючий щем…

Аж раптом – сонце лащиться до хати,
Утік до будки вітер від пригод…
Наїмся яблук і піду копати
Свій годувальник – змучений город.


   Перевод Инны Гавриловой

Живу в селе, как в каре неминучей!
А что село? - прибежище дерев!
И сердце плотно обложило тучей,
Дыханье спёрло, рвёт последний нерв.

Нет ни души на улице хмелёвой:
Обвил деревья, во дворы залез.
Стреляет ветер градом непутёвым
И с хохотом срывается с небес.

И каждый день здесь бродит страх с бедою,
Как будто обнулился белый свет,
И тени мёртвых с горечью немою
Одной лишь мне глядят с укором вслед.

Как дальше жить? Предать, сбежать позорно?
Тут сто веков заходятся в плача'х…
Тут даже сны имеют привкус тёрна,
И так тревожна и больна печаль…

Но – солнце нежно приласкалось в дому,
И ветер в будку юркнул от хлопот.
Наемся яблок,  сняв с души оскому,
Пойду копать кормилец-огород.

  22.12.2018г.

Картина художника Евгения Муковнина " Глядя в сад"